Стоїть ця чарівна пара на верхній терасі замкую. Тут постійно товпляться туристи, бо звідси відкривається дуже гарний вид на місто і тут Вам розкажуть історію матері і сина. Отже, мати- Ілона Зріні, вдова ФеренцаI Ракоці і її 10-річний син Ференц II Ракоці. Саме цей хлопчик пізніше стане героєм Угорщини, очоливши визвольну війну угорців і русинів проти австро-угорських поневолювачів (1703-1711), саме його пам'ятники на коні стоять і в Ужгороді та в Будапешті навпроти парламенту.
Ілона, залишившись повноправною господинею краю, вирішила продовжити політику чоловіка і батька і стала зміцнювати замок. До того ж вона відразу ж вийшла заміж за молодого графа Імре Текелі, ватажка куруців. Якщо ви побуваєте в Чинадієво в замку Сент-Міклош (зараз його взяла в оренду родина художників Бартош, вони і ведуть реставрацію замку і проводять екскурсію), то там повідають історію кохання Ілони і Імре. Як стверджують екскурсоводи, зустрічалася Ілона з молодим графом ще при чоловікові і частенько таємно вдавалася любові саме в цьому замку. І бродить там її привид, який неодмінно зведе закоханих разом. Так це чи ні, залишимо на совісті екскурсоводів, але факт, що 39-річна Ілона вийшла заміж за 25-річного Імре та весілля тривала 8 днів.
У листопаді 1685 року австрійський генерал Зігберт Гайстер захопив Ужгородський замок і підійшов до Мукачівського. Володарка замку княгиня Ілона Зріні вирішила захищатися. Вона сама на чолі гарнізону з двох з половиною тисяч добре озброєних вояків керувала обороною замку. Власне облога почалася 10 березня 1686 року, коли до замку прибув генерал Енеас Капрара. Протягом семи місяців облога мала активний характер, але гарнізон замку мужньо відбивав усі атаки противника. У кінці 1686 року австрійці відступили, не здолавши навіть першої лінії оборони — водяного рову навколо замкової гори.
Княгиня піднімала бойовий дух вояків, часто з'являючись на бастіонах разом з десятилітнім сином Ференцом. Ілона Зріні керувала передислокацією артилерії з одного бастіону на інший, точно визначаючи найбільш важливу ділянку оборони, розподіляла між солдатами і захисниками зброю і боєприпаси, підносила їх на бастіон, разом з комендантом замку Андрієм Радичем та іншими офіцерами брала участь у плануванні та організації оборони і вилазок розвідників, перев'язувала поранених у лазареті, вела заспокійливі розмови з жінками і дітьми, брала участь у приготуванні їжі для солдатів і сама її роздавала, була натхненником бойових оборонних дій, ночами контролювала пости і дозори, вивчала військову справу та балістику.
Звістка про героїчну оборону Мукачівського замку вразила всю Європу. Як міжнародну сенсацію сприймали європейські держави непокору княгині Ілони Зріні австрійцям, тоді як уже вся Угорщина скорилась Габсбургам. Турецький султан Мехмед IV нагородив княгиню грамотою-атнаме, що є єдиним випадком в історії Туреччини, щодо жінки.
У 1687 році австрійський генерал Антоніо Караффа почав нову (уже третю) облогу Мукачівського замку, яка тривала майже цілий рік. Удвічі збільшеними силами австрійські війська атакували замок, але безуспішно. Наприкінці року становище захисників замку стало критичним: закінчилися запаси, допомога не прийшла. Упевнившись у неможливості подальшого опору, Ілона Зріні погодилася на переговори і 15 січня 1688 року підписала капітуляцію. Разом з дітьми княгиню вивезли до Відня і помістили в монастир урсулінок, а сина відправили в єзуїтський коледж у Чехії.
У 1692 році Ілону Зріні обміняли на взятого в полон австрійського генерала Зігберта Гайстера, і вона виїхала до свого чоловіка Імре Текелі у Туреччину. Там, у вигнанні, вона померла 18 лютого 1703 року, не доживши кілька місяців до початку визвольної війни Угорщини проти австрійців, яку очолив її син — князь Ференц ІІ Ракоці. Прах Ілони Зріні і Ференца ІІ Ракоці нині знаходиться в соборі Святої Єлизавети в місті Кошіце (Словаччина).
Одну з вулиць Мукачева названо іменем Ілони Зріні. У 2006 році на території замку Паланок відкрито бронзовий пам'ятник Ілоні Зріні.