Як кожна маленька дівчинка, я з дитинства захоплювалася часами, коли рицарі боролися за дамські серця, а дами ходили в розкішних вечірніх сукнях і жили в таємничих середньовічних замках. Нагода відвідати будь-який замок, як можливість доторкнутися до минулого я завжди сприймала як свято. Мукачівський замок «Паланок» відомий далеко за межами Закарпатської області, і будь-який місцевий житель з гордістю і неприхованим задоволенням покаже і розкаже заблукалому туристу, як саме туди потрапити. А туристів в Мукачеві чимало, вони полюбляють ходити по місцевим магазинчикам, кав’ярням, з цікавістю розглядають чимало пам’ятників, блукають площею, з акуратно викладеною бруківкою, і вирізняються з поміж місцевих мешканців незвичайним говором, манерою вдягатися, допитливим поглядом та неодмінно хорошим настроєм.

     Замок Паланок знаходиться на околиці міста, він зустрічає своїх гостей ще здалеку, гордо височіє на замковій горі висотою біля 70 метрів, здалеку майорить блакитно-жовтий прапор і гордо зноситься кам’яний орел з величезним розмахом крил. Увійшовши в замок я неволею затамовую подих, дерев’яний міст тримається за допомогою велетенських ланцюгів, а під  мостом – справжнісіньке провалля, як пояснює гід - яр, по якому колись протікала вода, міст піднімався і таким чином захищав замок від непроханих гостей. Вражають стіни замку, їх товщина місцями сягає понад 3 метри.  Група туристів проходить два нижчих яруси замку, з’єднаних між собою сходами і стародавніми воротами, уява малює зовсім інший світ: де вершники на конях в залізних обладунках гордо проходять крізь ворота, у нижчому дворі метушаться селяни з великими корзинами овочів та фруктів, домашня худоба – вівці, кози, коні, корови час від часу висовують свої ситі голови з віконець хлівів, всюди панують галас і метушня. У другому дворі, середньому замку зустрічаються гарно вбрані панянки, які з поважним видом повільно пересуваються двором, ввічливо вітаючись і ведучи світську розмову. Поруч розташовані військові казарми, рицарські зали, комори, кухня, палата коменданта, що охороняє замок.

       Верхній замок, колишня резиденція його володарів, має закритий з усіх сторін двір, дво-триповсрхові будівлі - колишні розкішні князівські палати, замкова каплиця,  захищені двома бастіонами. «Доля всієї Європи колись вирішувалася в стінах цього замку, історія великого кохання володарки замку Ілони Зріні до сих пір вражає серця, вона по праву заслуговує звання однієї з найвидатніших жінок історії» - голос екскурсовода відлунюється  в колонах довгих коридорів та балконів, і здається вітер шепоче підтверджуючи, що все сказане правда і воно зовсім поруч. Ілона Зріні знала угорську, хорватську, німецьку, словацьку, сербську, польську та французьку мови, володіла знаннями в галузі риторики, юриспунденції, математики та літератури; в 40 років залишалася блискучою красунею і недивно мала надзвичайно велику кількість шанувальників. Після смерті її чоловіка Трансільванського князя Ференца І Ракоцці її обранцем став протурецький угорський політик граф Імре Текелі, що був молодший за неї на 14 років. «Весілля 39-річної Зріні та 25-літнього Текелі відбулося в замку Паланок 15 червня 1682 року. За 8 днів гості з’їли  10 відгодованих биків, 36 телят, 20 свиней, 80 овець, чотирьох оленів, 10 косуль, шість диких кабанів, дві лані, 50 фазанів, 70 індичок, 250 перепелів, 160 куропаток, 120 качок, 150 селезнів, 8 центнерів риби, 50 центнерів меду і цукру. Випили: 130 бочок червоного і 150 бочок білого вина, 40 бочок пива и 25 малих бочок польської горілки» - старанно перераховує гід і ми зачаровано дивимося на скульптуру жінки в обличчі якої читається благородний спокій, рівновага та мужність.

      В замку відкриті експозиції де можна побачити предмети кам’яного віку, знаряддя і зброю з заліза, предмети побуту та одяг селян, в картинній галереї представлений живопис сучасних художників України, Угорщини та Польщі. За невелику ціну можна придбати сувеніри з дерева, біжутерію, прикраси з натурального каміння.

Особливої уваги заслуговує величезний колодязь, глибина якого сягає біля 80 метрів, діаметр у верхній його частині біля 2,5 метрів, в  стінах колодязя до глибини 71 метрів видовбані сходи. Існує легенда, що саме в колодязі є підземні ходи, якими могла проїхати карета запряжена кіньми і доставити свого володаря до інших сусідніх замків Закарпаття та Трансільванії.

      Глибочезний колодязь та підземні ходи були збудовані Подільським князем Федором Корятовичем, який володів замком з  1396 по 1414 роки.  У дворі Верхнього замку є пам’ятник князеві Корятовичу і з ним пов’язана ще одна замкова легенда – кажуть, металевий князь виконує бажання, якщо потриматися за його палець, попередньо поклавши до підніжжя пам’ятника монетку. 

    Не можна не скористатися такою можливістю, тому біля пам’ятника шикуються групи туристів, бажаючих загадати бажання та сфотографуватися на пам'ять. Нарешті підходить і моя черга, тримаючись за відшліфований до блиску палець князя, я ще раз у захваті оглядаю замкові балкони, двір, старовинні сходи – розумію, що дізналася далеко не всі легенди і таємниці замку, а щоб роздивитися краєвиди з бастіонів, всі вежі, камеру тортур, місцеву церкву всіх конфесій, потрібно ще не раз сюди повернутися…. І нарешті загадую бажання, і не тільки про те щоб сюди повернутися знову, і побачити зсередини відреставровані князівські палати з старовинними меблями, побутом, приміряти вишукану сукню самої княгині Ілони Зріні, а й можливо колись побачити справжній художній фільм, про цей дивовижний замок, історію життя, боротьби та кохання його володарів.

Таня Шпеник