Червона гора біля Хуста
Жив собі колись цар і була в нього гарна донька. Коли вона підросли, то покохала бідного хлопця. Вона призналася про це батькові і просила благословення. Але цар розгнівався і суворо заборонив їм зустрічатися.
Але саме у той час напав на наш край інший цар, з чужої держави. І зав`ячався жорстокий бій за замок.
Хлопець переживаючи за свою наречену, першим пішов на війну. Коли ворог оточив замок, він, щоб врятувати свою кохану, переодягся в одежу ворожого вояка і разом з ворогом підійшов вночі до замку, а потім і проник туди. Та царівна, побачивши у своїй світлиці “ворога”, вихопила меч і зарубала його, напавши ззаду. Ворог упав, але коли вона нахилилась над ним, то з жахом побачила, що то її коханий. У розпачі вона вже не хотіла жити, й кинулася зі скелі в прірву.
Нещасний цар, утративши замок і королівство, почувши також про смерть своєї єдиної доньки, не витримав такого горя – і застрелився на тій самій скелі, де загинула його донька. Його кров, кров його доньки та її коханого хлопця перемішалися і потекли скелею вниз до річки.
Ту гору (скелею) з того часу й почали називати Червоною.
Чорна Гора
Колись дуже давно один свинар пас свине в околицях теперішнього Виноградова. Раптом він помітив, що одна свиня відсутня. Почав її шукати. Та невдовзі свиня сама прийшла. Але на другий день та інші наступні дні вона знову і знову кудись зникала. Свинар почав стежити за нею. Але як не старався, вислідити ніяк не міг. Помітив, що коли вона поверталася, завжди була сита й весела.
Але з свинею було й порося. Вже не ссало, проте все ще трималося старої матки. І якось одного разу, коли свиня зникла, порося трохи затрималося з іншими поросятами. Потім ніби схаменулося, що матері нема, і помчало в напрямку лісу. Свинар – за ним. Порося прибігло до печери в горі й зникло там. Вівчар сховався за скелею й почав стежити. Через якийсь час побачив, що з печери вийшла стара свиня, а за нею і порося. Вони спокійно пішли назад.
Свинар того дня нічого не зробив, але наступного пішов до печери. Хоч спершу й боявся заходити, та потім зайшов. Зайшовши, побачив там багато зерна, золота й усякого добра. А посередині - хрест. Ще побачив він одного чоловіка. Той підійшов до нього і сказав:
- Допоможи мені винести той хрест, зроблю тебе найбагатшою людиною на землі.
Свинар зазіхнув на багатство, погодився допомогти. Підійшов до хреста. Але тільки поклав хрест собі на плечі, як він придавив його до землі.
- То все золото на якому лежиш, - тепер твоє! – почув над собою глумливий голос того старого чоловіка. А був то не просто чоловік а сам Нечистий.
Нещасний свинар там і помер, бо вже не зміг більше піднятися.
А в народі знали, що в тій печері живе Нечистий, який вершить чорні діла, тому й назвали гору Чорною.
Опришківська гора
Ще в той час, коли майже всі склепи й корчми утримували євреї, в одне село заходили опришки. Вони не давали євреям спокою: грабували маєтки, забирали гроші, траплялося, що й палили їхні обійстя. Євреї діяли разом з панами і викликали жандармів та військо для захисту. І ті часто вступали в перестрілку з опришками.
Так було й того разу. Єврей повідомив жандармів і викликав військо. Ті прийшли і відразу вступили в поєдинок з опришками. Бій був жорстокий: загинуло багато з обох сторін. Щоправда, жодного опришка живим не взяли. А тих опришків, що загинули, челядь поховала на тій же горі, де й відбувся бій. Поховали їх без хрестів, але з надгробниками, аби не забути ті місця.
А гору челядь назвала потім Опришківською.
Суханов Олександр