Історичні аспекти досліджень розвитку туризму та його класифікація.

1. Історичні аспекти досліджень розвитку рекреації та туризму. 
Актуальною проблемою сьогодення залишається визначення щодо термінології, відносно якої не існує єдиної думки серед науковців. В науковій літературі вживаються різноманітні терміни, зокрема “територіально-рекреаційна система”, “рекреаційний комплекс”, “індустрія туризму”, “курортно-рекреаційний комплекс” тощо. Отже, розглянувши різноманітні назви, необхідно подати остаточне визначення і, перш за все, для обґрунтування назви комплексу проаналізувати ключове поняття “рекреація” та “туризм”.
Рекреація (лат. recreatio – відновлення сил) – система заходів, пов’язаних з використанням вільного часу для оздоровчої, культурно-пізнавальної і спортивної діяльності людей на спеціалізованих територіях, розташованих поза місцями їхнього постійного мешкання.
Необхідною умовою розвитку рекреації є наявність рекреаційних ресурсів. Рекреацію за її тривалістю прийнято поділяти на:
- короткострокову (з поверненням на нічліг до місця постійного проживання);
- довгострокову (з ночуванням поза місцем постійного проживання). 
Територіально короткострокова рекреація обмежується приміською зоною, а здійснення довгострокової рекреації територіально практично не обмежено. За своїм змістом тут довгострокова рекреація співпадає з таким поняттям, як туризм.
З метою глибокого розуміння суті термінів “туризм” і “рекреація”, їх спільних і відмінних рис слід звернутися до історії становлення, формування і розвитку рекреації та туризму як суспільно-економічних явищ.
 В усі часи пізнання людиною світу було тісно пов’язане з подорожами. Попри розширення обміну, торговельних зв’язків та розвитку науки, подорожі мали також різ¬но¬манітні пізнавально-рекреаційні мотиви – потребу в лікуванні, вияв інтересу до історичних, культурних, природно-кліматичних особливостей.
Нові можливості подорожувати з пізнавальною чи рекреаційною метою з’явилися за часів промислової революції, коли зросла роль науково-технічного прогресу у житті людини. Яскравою постаттю того періоду був великий англійський реформатор туризму Томас Кук. Саме він започаткував використання залізничного транспорту для подорожей середнього прошарку суспільства, побачив комерційні перспективи масового туризму, ініціював зародження туристичних агентств, резервування місць в транспорті та готельних номерах, запропонував класифікацію готелів, довів необхідність видавництва туристичних довідників з вичерпною інформацією для подорожуючих. Отже, з появою руху пасажирського транспорту, засобів розміщення та установ харчування проведення подорожей стало набувати масового розважального і міжнародного характеру. 
Друга половина ХІХ - початок ХХ ст. у вивченні і дослідженні туризму асоціюється з працями таких видатних особистостей як Г.Спенсер, М.Вебер, Е.Дюркгейм, Т.Веблен. Їх роботи носять вже дослідницько-науковий характер і обґрунтовують необхідність соціалізації туризму.
Після першої світової війни популярними стали нові форми відпочинку – приймання сонячних ванн (особливо на морських курортах), відпочинок у горах, прогулянки на лижах, пішохідний туризм, круїзи тощо. Саме тоді виникла необхідність підґрунтя вчення про туризм і рекреацію (історичні дослідження як туризму, так і історії окремих курортів). Історики того часу провели чимало досліджень стосовно форм рекреації в Стародавньому Римі, Англії ХVII ст., історії найбільших географічних відкриттів, навколосвітніх подорожей тощо.
Особлива увага стала приділятися проблемам туризму та рекреації на по¬чатку 30-х років, зумовлена зростанням обсягів туризму, підвищенням його еко¬номічного, політичного та соціального значення, створенням національних та між¬на¬родних туристичних організацій. Вже з 30-х років почала виділятись група країн із розвинутою туріндустрією – США, Франція, Великобританія, у яких проблемам наукового дослідження цього явища стали надавати все більшого значення.
Середина ХХ ст. зумовила дослідження, розгляд і трактування туризму через призму широкого кола соціальних наук. Зростання інтересу до цієї проблематики зініціювало появу у 1946 р. першого європейського періодичного видання “Туристичне Рев’ю“. Із року в рік швидкими темпами зростало економічне значення туризму. В 60-ті роки значна кількість наукових досліджень в туризмі проводилась саме економістами, які працювали в рамках програм міжнародних організацій: ООН, Всесвітнього банку, Організації Економічного Співробітництва і Розвитку. 
У Карпатському краї особлива увага проблемам туризму та рекреації ста¬ла приділятися ще в 20-30 рр. минулого століття. Значний внесок у розвиток ту¬риз¬му на цих теренах у 1924-1939 роках зробило краєзнавчо-туристичне това¬риство “Плай”, яке досліджувало і розробляло туристичні маршрути, організо¬ву¬вало екскурсії, мало свої турбази, займалось науково-видавничою діяльністю. Так, у 1937 р. органом “Плаю” був щомісячний часопис з питань краєзнавства і ту¬ризму “Наша Батьківщина”.
Рекреаційна наука стала найбільш інтенсивно розвиватися в Україні, по¬чи¬наючи з 60-х років ХХ ст. У цей час з’являються наукові праці, при¬свя¬чені да¬ній темі, - Веденіна Ю.А., Преображенського В.С., Мироненко Н.С., Твер¬дохлє¬бо¬ва І.Т. та інших вчених, які, хоч і не всі були безпосередньо пов’язані з Україною, проте дали значний внесок у становлення рекреаційної науки саме в Україні.
Із початком 80-х років дослідженнями питань рекреації і туризму у Кар¬патському регіоні особливо активно займаються такі науковці як Шаблій О.І., Недашківська Н.Ю., Долішній М.І, Нудельман М.С., Трохимчук С.В., Бачинський Г.С., Кравців В.С., Жук П.В., Кузик С.П. та інші. Надалі туризм і рекреація, як відносно нові об’єкти міждисци¬плінарних досліджень, постійно знаходяться в центрі уваги регіональної еконо¬мічної та економіко-географічної науки. Великий масив соціально-еко¬но¬мічної літератури висвітлює особливості та перспективи розвитку туризму, санаторно-курортного обслуговування та відпочинку в регіоні (Гела А.А., Гринів Л.С., Жук П.В., Трохимчук С.В., Мацола В.І.), засвідчує увагу науковців до проблем методології розробки і практики реалізації державної та регіональної політики розвитку рекреації та туризму (Долішній М.І., Євдокименко В.К., Кравців В.С., Павлов В.І.).
У останні роки великий інтерес до розвитку туризму у Карпатському регі¬оні виявляють міжнародні економічні структури, які ініціюють, фінансують та про¬водять тут соціально-економічні дослідження. Так, протягом 1999-2001років на території Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, та Чернівецької облас¬тей впроваджувався проект Тасіs “Підтримка місцевого розвитку та туризму Кар¬пат¬ського регіону”, у рамках якого вивчалась ситуація у туристичному секторі регіону і України, проводились дослідження та виробились практичні рекомен¬дації у наступних напрямках:
• інституційному (допомога облдержадміністраціям і туристичному сек¬тору): формування різних структур на зразок Ради з питань туризму Карпатського регіону, асоціацій, робочих груп, які мали взяти на себе впровадження ідей про¬екту після його закінчення. Надавалась підтримка недержавним організаціям з метою посилення впливу цих організацій на регіональні та загальнодержавні законодавчі і виконавчі органи влади, здійснювались консультації і навчання осіб, залучених до цієї роботи, проводились дослідження і аналіз державної туристич¬ної політики і законодавчої бази, надавалася консультаційна підтримка регіо¬наль¬ним адміністраціям з метою посилення їх ролі в проведенні державної політики щодо розвитку туризму (зокрема фінансової, податкової, візової політики тощо), були розроблені пропозиції щодо формування регіональної туристичної політики;
• маркетинговому (створення позитивного іміджу регіону і просування його на ринки України і Європи): розроблено веб-сайт, надруковано рекламні буклети, створено новий логотип Карпатського регіону, як туристичного напрям¬ку, проведено рекламні тури для туроператорів з Великобританії і Німеччини;
• освітньому: вивчався наявний стан з підготовкою кадрів, підготовлено пропозиції щодо розвитку системи туристичної освіти; розроблено проекти щодо створення готельних шкіл в регіоні; проведено консультативні семінари для осіб, зайнятих в туризмі; створено ресурсний центр з підручниками і відеоматеріалами для викладачів туристичних дисциплін;
• підтримці малого бізнесу (шляхом пільгового кредитування): в рамках проекту діяла мікрокредитна лінія для підприємців, які бажали розпочати власну справу або розвинути вже існуючу.
Так формувалося теоретико-методологічне підґрунтя туризму. Особливо¬го наукового розквіту туризм зазнав у другій половині XX ст., про що свідчить проведення численних нау¬кових конференцій та семінарів, видавництво наукових журналів, тематичної літератури, бібліографій. Тема туризму стала однією з тем дисерта¬цій¬них досліджень. Туризм комплексно досліджувався в історії і економіці (динаміка курортних зон); географії і екології (проблеми антропогенного навантаження); со¬ціо¬логії та антропології (сутність туризму, зв’язок з подорожами, звичаями, розва¬га¬ми, життєвим циклом людини).
           2. Сучасні підходи визначення суті туризму та його класифікація. 
Суть будь-якого явища слід розглядати, виходячи з його визначення. У цьому контексті принципову увагу слід звернути на соціально-економічний зміст туристично-рекреаційних послуг та їх специфіки, механізми урахування для роз¬вит¬ку туризму при¬родно-ресурсних, екологічних факторів тощо. Спроба систе¬мати¬зувати існуючі у нау¬ковій літературі тлумачення туризму дозволяє виділити дві їх основні групи. До першої групи входять визначення, які розглядають ту¬ризм як одну з форм міграції населення, пов’я¬зуючи його з актом руху, подорожі, траверсації простору. Туризм також визнача¬ється як різновид рекреації, система і форма проведення вільного часу за посередництвом використання сфери послуг у походах і поїздках, яка поєднує активний відпочинок та покращення здоров’я людини, підвищуючи її загальну культуру та освіченість, розширюючи світогляд і має, виходячи з цього, пізнавальне і виховне значення.
Друга група термінів загалом характеризує його як суспільно-економічне яви¬ще, вид економічної діяльності. Відповідно до цього, туризм розгляда¬ється як:
- складова невиробничої сфери, підприємства й організації якої задовольняють потреби туристів у матеріальних та нематеріальних послугах;
- суспільно-організована економічна діяльність, спрямована на виробництво товарів та послуг для людей, які знаходяться поза місцями свого постійного проживання, з метою задоволення їх потреб, пов’язаних з відпочинком, відновленням здоров’я та духовними інтересами;
- сукупність технічних, економічних та організаційних видів діяльності, які відносяться до подорожей людей та їх перебування за межами постійного місця проживання.
Таким чином, поняття туризм є складним та багатовек¬торним. Більш того, у зв’язку з подальшою концентрацією та інтеграцією туристичної діяльності в світі, її гло¬балізацією наукові дослідження цього суспільно-економічного явища, яке ще нази¬вають “феноменом ХХ століття”, постійно набувають нового змісту. На сучасному етапі роз¬витку суспільства прагнення світового співтовариства виробити єдині підходи до вив¬чення та осмислення туризму набувають особливого значення. Адже для того, щоб оці¬нити обсяги міжнародного та національного туризму, його вплив на формування сві¬тового ВВП, необхідно користуватись єдиними методологічними принципами. Це також дозволить забезпечити співставність даних про розвиток туризму в усіх країнах світу.
Вітчизняна наука переважно досліджувала туризм як функціональну під¬систему рекреації. Враховуючи багатогранність існуючих на сьогодні визначень рекреації, сучас¬ні дослідники, вживаючи цей термін, мають на увазі: “галузь гос¬подарства, пов’язану з освоєнням рекреаційних ресурсів, формуванням санаторно-курортних, туристичних, оздо¬ровчо-пізнавальних зон; галузь неви¬робни¬чої сфери, пов’язану з наданням різноманітних рекреаційних послуг; систему заходів, сукупність явищ і відносин, пов’язану з заповненням вільного часу; діяльність чи поведінку людей, спрямовану на відтворення своїх фізичних, психічно-моральних сил, розвиток особистості; власне процес відтворення, реабілітації, відпочинку, оздоровлення, наслідок задоволення рекреаційних потреб”. З іншого боку, за Законом України “Про туризм”: “Туризм - тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю” [4]. Також туризм (від лат. – подорож) – це сукупність явищ та відносин, що виникають в процесі подорожі і перебування людей поза місцем їх постійного проживання, якщо перебування не перетворюється в тривале проживання або тимчасове заняття заради заробітку. 
Принциповим моментом у вивченні рекреації і туризму як складного со¬ці¬ально-економічного явища є питання їх системної інтеграції. Так, зокрема, нау¬ков¬ці В.Шмагіна та С.Харічков вважають, що, виділивши в якості принципу такої інтеграції функції їх цільового призначення (медико-біологічні, соціальні, еконо¬мічні, культурно-пізна¬вальні, інтеграційно-комунікативні), рекреація і туризм “можуть і повинні розглядатись як взаємодоповнюючі підсистеми єдиної комп¬лексної системи – рекреаційно-туристич¬ного комплексу: відмінності між ними полягають лише в характері і виді споживання послуг”. Для під¬тверд¬ження правомірності такого підходу наводяться наступні аргументи: “З одного боку, туристом слід вважати людину, яка, залишивши місце свого постій¬ного проживання, відпочиває у санаторії (отримуючи при цьому лікувальні проце¬дури) чи на базі відпочинку, у спортивно-оздоровчому таборі і та ін. З іншого боку, особливості рекреаційних потреб людини сьогодні настільки диференційо¬вані, що їх досить важко помістити лише в рамки “традиційної” рекреаційної сфери”.
Отже, можна погодитись з вище зазначеними авторами, що “і на емпіричному, і на теоретико-методологічному рівні на основі функціонально-цільового критерію санаторно-курортна сфера, туризм і сфера відпочинку можуть бути інтегровані в єдиний рекреаційно-туристичний комплекс”.
З іншого боку, сучасною міжнародною туристикою та статистикою туризм визначається набагато ширшим поняттям, ніж рекреація. Відповідний підхід закріплено в документах Всесвітньої туристичної організації (ВТО), у тому числі в рекомендаціях щодо статистики туризму, Стандартній міжнародній кла¬сифікації видів діяльності в туризмі, а також в законодавчих та нормативних до¬кументах Євросоюзу, які стосуються туризму, зокрема в Директиві 95/57/ЄС що¬до статис¬тичної інформації в галузі туризму та в Рішенні 1999/34/ЄС щодо впро¬вадження вищезгаданої Директиви, які мають силу закону в усіх країнах ЄС.
Для того, щоб провести найбільш повний аналіз поняття “туризму”, необхідно надати повну класифікацію видів сучасного туризму із використанням найбільш суттєвих ознак. 
1. В залежності від національної приналежності виділяють національний (внутрішній) та міжнародний (зовнішній) туризм. Міжнародний туризм, в свою чергу, поділяється на активний та пасивний, або в’їздний та виїздний.
2. В залежності від потреби, що обумовлює туристичну подорож:
2.1. Лікувальний туризм. В основі цього виду лежить потреба в лікуванні різних захворювань. Лікувальний туризм має декілька різновидів, що характеризуються природними засобами впливу на людський організм (кліматолікування, бальнеологічне лікування, грязелікування, тощо).
2.2. Рекреаційний туризм. В основі лежить потреба у відновленні фізичних та духовних сил людини.
2.3. Спортивний туризм. В основі цього виду лежать дві потреби, в зв’язку з чим виділяють два підвиди спортивного туризму: активний (потреба займатися будь-яким видом спорту); пасивний (основою є інтерес до спорту, тобто подорож з метою відвідування змагань або спортивних ігор).
2.4. Пізнавальний туризм. Основою є потреба в розширенні знань з різних напрямків. До цього виду туризму можна віднести екологічний туризм. Програми екотурів передбачають відвідування охоронюваних природних територій.
2.5. Туризм з діловими цілями. До даного виду туризму відносяться поїздки з метою встановлення або підтримки ділових контактів з різними партнерами.
2.6. Конгресний туризм. Туристичні подорожі з метою участі в різних заходах (конференціях, конгресах, симпозіумах і т.д.).
2.7. Релігійний туризм. Цей вид туризму оснований на релігійних потребах людей різних конфесій. Виділяють два підвиди: відвідування культових будівель під час релігійних свят; відвідування святих місць з метою відпущення гріхів.
2.8. Ностальгійний туризм. Цей вид оснований на потребі людей у відвідуванні місць історичного проживання.
2.9. Транзитний туризм. В основі транзитного туризму лежить потреба в перетині території однієї країни, з метою відвідування іншої.
2.10. Самодіяльний туризм. Цей вид туризму об’єднує прихильників активного відпочинку, які займаються лижним, водним, гірським туризмом. Відмінною рисою даного туризму є потреба задіяних в ньому людей у самоорганізації, тобто організацією турів займаються не туристичні фірми, а самі туристи спільно з туристично-спортивними клубами чи спілками.
3. В залежності від транспортних засобів, що використовуються на туристичному маршруті, виділяють наступні види туризму:
3.1. Транстури на власному транспорті – тури на транспорті, що належить транспортним господарствам туристичної системи або безпосередньо туристичній організації.
3.2. Транстури на орендованому транспорті – тури на транспорті, що належить транспортним організаціям і використовується туристичними організаціями на правах оренди строком дії туру. В якості орендованого спеціалізованого транспорту туристичні організації використовують морські та річкові теплоходи, літаки тощо.
3.3. Тури на особистому транспорті туристів – спеціально розроблені індивідуальні чи групові тури для автомобілів (власників автомобілів) з наданням туристам усіх видів послуг на маршруті (проживання в кемпінгах, харчування, екскурсії, авторемонт тощо), окрім проїзду.
4. В залежності від засобу пересування види туризму поділяються на: автомобільний, залізничний, авіаційний, водний, автобусний, велосипедний, пішохідний.
5. В залежності від засобів розміщення туристів: туризм в готелі, туризм в пансіоні, кемпінговий туризм, туризм на турбазі тощо.
6. Туризм в залежності від часу подорожі поділяється на сезонний та несезонний.
7. В залежності від тривалості подорожі виділяють два види туризму: тривалий та короткостроковий (строком до 5-7 днів).
8. В залежності від складу групи розрізняють масовий та індивідуальний туризм.
9. В залежності від організаційних форм існує: організований туризм, неорганізований туризм, клубний туризм.
10. В залежності від принципу формування ціни на продукт виділяють комерційний та соціальний (дотаційний) туризм.
Виходячи з визначень туризму, можна зробити висновок, що сутність зводиться до наступного: туризм – це подорож, що передбачає досягнення визначених цілей. Цілі в даному випадку є багатовекторними: активний відпочинок, участь в ділових, наукових і культурних зустрічах, спортивний, оздоровчий, виховний, релігійний, екологічний, історичний, літературно-художній, навчальний, пов’язаний із задоволенням спеціалізованих інтересів тощо.