Село Горбаків у Рівненському районі Рівненської області лежить лише за 28 кілометрів від обласного центру. Воно стоїть на лівому березі Горині, поруч із трасою Київ–Чоп, і здається звичайним волинським поселенням. Та за цією тишею ховається майже шість століть письмової історії, слов’янське городище IX–XI століть і головний водозабір, який забезпечує водою значну частину Рівного.
Сьогодні Горбаків — це близько 1380 жителів, потужне молочне господарство, ліцей, ставок для риболовлі та дві релігійні громади. Тут перетинаються давні торгові шляхи, радянські індустріальні рішення і сучасні екологічні виклики. Саме ці шари роблять село цікавим і для місцевих, і для тих, хто шукає глибше розуміння Рівненщини.
У статті зібрано географію, історію, археологію, сучасне життя та практичні поради для тих, хто планує відвідати або просто краще пізнати цей край.
Де розташований Горбаків і чим особлива його природа
Горбаків входить до Бабинської сільської громади. Координати — 50°36′40″ пн. ш. 26°37′39″ сх. д. Відстань до Гощі — лише 0,2 км, до Острога залізницею — 27 км. Середня висота над рівнем моря — 187 метрів.
Село стоїть на лівому березі Горині. Через нього проходить міжнародна траса М06. Ґрунти переважно чорноземи неглибокі слабогумусовані та лучні. Клімат помірно континентальний: середньорічна температура близько 7,3 °C, опадів — 631 мм на рік. Найхолодніший місяць — січень (–5,4 °C), найтепліший — липень (18,8 °C).
У межах села є Горбаківський парк і ставок площею близько 12 гектарів. Ставок використовують для платної риболовлі: карась, амур, короп. Неподалік розташовані Дорогобузькі джерела — гідрологічна пам’ятка природи. Річка й заплава створюють характерний ландшафт із серпанком на світанку, який добре видно з берега.
Назва села, ймовірно, походить від слова «горб» — невеликого підвищення рельєфу. Саме на таких підвищеннях колись ставили укріплення, і саме тут збереглося Горбаківське городище.
Від князів Гольшанських до наших днів: ключові віхи історії
Перша письмова згадка про Горбаків датується 1452 роком. Тоді селом володів князь Юрій Семенович Гольшанський. У 1511 році воно перейшло до князя Костянтина Івановича Острозького. У ревізії Луцького замку 1545 року згадується мито з купців, які проїжджали через село.
У XVII столітті Горбаків зазнав нападу під час Національно-визвольної війни. 21 червня 1649 року дворяни Ян Козинський і Варфоломій Кулаковський побили селян, одного вбили і забрали коней. Пізніше село належало Яну Замойському, князям Любомирським, Гулевичам, Вігурам і поміщику Чертову.
Церкву Пресвятої Трійці звели 1764 року коштом князя Станіслава Любомирського. У 1872 році до неї добудували дзвіницю, у 1885-му оновили іконостас. Церковно-парафіяльна школа з’явилася 1884 року.
У міжвоєнний період село входило до ґміни Бугрин Волинського воєводства. Діяли підпільні українські організації. Під час Другої світової війни 85 мешканців воювали в Червоній армії, 64 загинули. Після війни тут створювали колгосп, який довгі роки очолював Петро Воловиков.
Сьогодні населення становить близько 1381 особи (дані 2025 року). Порівняно з 2001 роком (1556 осіб) воно зменшилося, що відображає загальну демографічну тенденцію сільської місцевості Рівненщини.
Горбаківське городище: свідчення давньоруської доби
На східній околиці села, в урочищі Городище, на лівому березі Горині збереглося укріплення IX — початку XI століття. Майданчик майже чотирикутний, розмірами 60×55 м, площа близько 0,3 га. З трьох сторін його оточує вал висотою від 1 до 1,5 м. Зі східного боку, звернутого до річки, валу немає.
Пам’ятку відома з кінця XIX століття. У 1962 році її обстежив І. К. Свєшніков, пізніше — Б. А. Прищепа. На майданчику знаходять уламки слов’яно-руської кераміки. Поруч виявлено поселення бронзового і раннього залізного віків, а також матеріали X–XII століть.
Городище контролювало давні річкові та сухопутні шляхи, що йшли від Горині до Західного Бугу. Сьогодні майданчик використовують під городи, а внутрішній схил валу поступово руйнується оранкою. Це одна з небагатьох добре збережених пам’яток «волинського типу» в районі.
Свято-Троїцький храм і релігійне життя громади
Дерев’яна церква Пресвятої Трійці 1764 року є пам’яткою архітектури місцевого значення. Вона тридільна, одноверха, стоїть на кам’яному фундаменті. У 1872 році до неї прибудовано триярусну дзвіницю. Храм розташований у східній частині села між ставом і річкою.
У 2019 році громада відзначала 255-річчя церкви. Пізніше старий храм перейшов до Православної Церкви України. Громада УПЦ збудувала новий храм, який освятили у червні 2025 року. Сьогодні в селі зареєстровані дві релігійні організації — громада ПЦУ та громада УПЦ.
Церква залишається важливим центром духовного і культурного життя. Біля неї є старий цвинтар зі склепом поміщика Чертова.
Економіка, освіта та повсякденне життя
Головне підприємство села — фермерське господарство імені Воловікова. Воно утримує понад 2,5 тисячі голів великої рогатої худоби, з них більше тисячі корів. У 2024 році господарство виробило понад 5,3 тисячі тонн молока. Це значна частка молочного виробництва всієї Рівненщини.
У селі працює Горбаківський ліцей Бабинської сільської ради. Заклад має сучасні кабінети, клас безпеки та новий освітній простір для початкової школи. Ліцей регулярно проводить екскурсії та культурні заходи.
Інфраструктура включає амбулаторію (відкрита 2019 року), магазин, поштове відділення. Ставок пропонує платну риболовлю: денна — 100 грн, нічна — 150 грн. Обмеження — три снасті на людину.
Горбаківський водозабір: вода для Рівного і екологічні наслідки
Один із найважливіших об’єктів інфраструктури — Горбаківсько-Гориньградський водозабір. Його будівництво почалося в 1970-х, експлуатація — з кінця 1982 року. Вода забирається з горбашівського водоносного горизонту на глибині близько 100–110 метрів. Саме тому водозабір розташований тут, а не ближче до Рівного, де потрібний шар лежить значно глибше.
Комплекс забезпечує майже половину водопостачання обласного центру — до 45–50 тисяч кубометрів на добу. До його складу входять десятки артезіанських свердловин, дві станції знезалізнення потужністю по 40 тисяч кубометрів і резервуари чистої води.
Довготривала експлуатація створила депресійну лійку. У зоні впливу зникає вода в колодязях, з’являються провалля глибиною 5–7 метрів. Місцеві жителі фіксують зникнення невеликих водойм і джерел. Останнє повноцінне оцінювання запасів підземних вод проводилося ще 2009 року. Проблема залишається актуальною і в 2026 році.
Що подивитися і як дістатися
Головні точки інтересу:
- Горбаківське городище на східній околиці;
- дерев’яна Троїцька церква 1764 року;
- берег Горині з ранковим серпанком;
- ставок для риболовлі;
- пам’ятник воїнам-односельчанам.
Дістатися найзручніше автомобілем по трасі М06. Від Рівного — близько 30 хвилин. Громадський транспорт ходить до Гощі, звідти — кількасот метрів пішки або місцевим транспортом. Найближча залізнична станція — Острог.
Найкращий час для відвідування — пізня весна і рання осінь, коли річка і заплава особливо мальовничі. Влітку можна поєднати огляд городища з риболовлею на ставку.
Ключові інсайти
Горбаків — не просто село біля Рівного. Це місце, де давні слов’янські укріплення сусідять із сучасним водозабором, а дерев’яна церква XVIII століття стоїть поруч із потужним молочним комплексом. Історія тут відчувається не через музейні вітрини, а через ландшафт, топоніміку і повсякденні історії людей.
Село показує, як тісно переплетені природні ресурси, інфраструктурні рішення радянської доби та сучасні екологічні виклики. Водночас воно зберігає живий сільський ритм — з ліцеєм, фермою, двома громадами і ставком, де місцеві ловлять карася.
Хто шукає глибоке розуміння Рівненщини, той знайде в Горбакові більше, ніж очікував: тихий берег Горині, вал IX століття і воду, яку п’ють у Рівному.
