Свято-Олександро-Невський храм у Харкові стоїть на території відомої Сабурової дачі — колишньої психіатричної лікарні. Це один із небагатьох храмів міста, зведений спеціально для пацієнтів і персоналу лікарні на початку ХХ століття. Сьогодні він залишається діючим і відкритим для всіх, хто шукає тиші, молитви чи просто хоче побачити архітектурну пам’ятку місцевого значення.
Храм збудований за проєктом Михайла Ловцова у псевдоросійському стилі, переживши закриття 1920 року, десятиліття використання як архіву та повернення громаді на початку 1990-х. Його історія тісно переплетена з життям лікарні, а територія досі зберігає несподівані деталі — наприклад, невеликий пташник із павичами.
У статті зібрано перевірені факти про будівництво, архітектуру, радянський період, відновлення та практичну інформацію для тих, хто планує відвідати храм у 2026 році.
Як з’явився храм при Сабуровій дачі
Історія Свято-Олександро-Невського храму починається не з кам’яної будівлі, а з маленької молитовної кімнати. Наприкінці XVIII століття генерал Петро Сабуров збудував дачу для хворої доньки. Після його смерті маєток перетворили на психіатричну лікарню. У одному з приміщень (нині швейна майстерня) облаштували тісну молитовню. Вона була настільки маленькою і задушливою, що пацієнти могли заходити лише по черзі. Під час служб люди часто непритомніли від нестачі повітря.
Питання про окремий храм піднімали десятиліттями. Земські збори обговорювали будівництво, але коштів постійно бракувало. У 1900 році член губернської управи Леонід Лесевицький запропонував створити фонд у 10 тисяч рублів — по тисячі щороку. Ініціатива зрушила справу з місця. У 1904 році за підтримки Василя Колокольцева губернська управа звернулася до земських зборів із проханням виділити 12 тисяч рублів на честь 75-річчя лікарняної церкви. Кошти схвалили, і в 1905 році розпочалося будівництво.
Проєкт підготував харківський архітектор Михайло Іванович Ловцов — той самий, хто спроєктував Благовіщенський собор. Він особисто стежив за роботами. До 1906 року будівля була наполовину покрита залізом, але грошей на дах уже не вистачало. У розпал революційних подій лунали пропозиції перетворити недобудований храм на конюшні чи склади. Губернська управа знайшла додаткові сім тисяч рублів, і 1907 року храм завершили.
22 листопада 1907 року отець Михайло Слуцький відслужив перше всеношне бдіння. Наступного дня, 23 листопада, архієпископ Харківський і Охтирський Арсеній освятив храм на честь святого благовірного князя Олександра Невського. Архієпископ назвав нову церкву найкращою домовою церквою Харкова за художнім оздобленням і облаштуванням. Вартість будівництва склала близько 25 тисяч рублів. Місткість — близько тисячі осіб.
Архітектура Михайла Ловцова: деталі, які збереглися
Храм спроєктовано у псевдоросійському стилі з елементами XVII століття та особливостями початку ХХ століття. Будівля має форму витягнутого чотирикутника з колонами, що підтримують купол. Зі східного боку — півкруг. Зовнішні стіни були пофарбовані у зеленувато-фісташковий колір. Підлога викладена плиткою Бергенгейма. Під половиною храму розташований підвал. По обидва боки вівтаря — ризниця з архівом і приміщення для паламаря.
Опалення було паровим — від загального котла лікарні. Це дозволило підтримувати комфортну температуру навіть узимку. До революції при храмі працювала велика бібліотека духовної літератури, доступна і пацієнтам, і парафіянам. Губернські збори виділяли кошти на церковний хор.
Не всі задуми Ловцова вдалося реалізувати повністю. Після радянських перебудов багато деталей зникло. Проте під час відновлення 1990-х років вдалося повернути металеві куполи, виготовлені на заводі «Серп і Молот». Усередині збереглися фрагменти ліпнини, які нагадують про колишню розкіш оздоблення. Сучасники відзначали, що храм вважали одним із найвитонченіших у Харкові саме завдяки великій кількості ліпнини та різьбленому іконостасу з іконами на цинку.
Михайло Ловцов помер у грудні 1907 року — майже одразу після освячення храму. Ця робота стала однією з його останніх у Харкові. Архітектор залишив місту кілька значних споруд, але Олександро-Невський храм особливий тим, що був зведений саме як лікарняна церква, а не парафіяльний собор.
Радянський період: від храму до архіву
У 1920 році храм закрили. Будівлю передали під архів 15-ї психіатричної лікарні. Зовнішній вигляд змінили радикально: стіни побілили, щоб будівля зливалася з лікарняними корпусами, куполи зняли й замінили двосхилим дахом. Аркові вікна залишилися єдиною ознакою колишнього культового призначення.
Всередині облаштували сцену з екраном, що опускається. До купола проклали масивні швелери й забетонували його — планували зробити другий поверх для шахової секції. Прибудували кінобудку. Храм перетворили на клуб, агітпункт і складське приміщення. Так тривало сімдесят років.
Пам’ять про храм не зникла повністю. Пацієнти й працівники лікарні знали, що під білими стінами ховається колишня церква. Коли наприкінці 1980-х почалося відродження релігійного життя, саме вони стали першими, хто просив повернути будівлю єпархії.
Повернення і відновлення у 1990-х
На початку 1990 року виконавчий комітет Московського (тепер Салтівського) району Харкова передав будівлю Харківській єпархії. Першим настоятелем став священник Петро Люшуков, невдовзі його змінив протоієрей Петро Козачков, який керував храмом багато років.
Архів лікарні вивозили довго. Перші служби проходили в одній із кімнат колишнього архіву. Першу Божественну літургію після довгої перерви відслужив митрополит Харківський і Богодухівський Никодим. Відновлення йшло важко. Зимою 1991 року відключили опалення — труби луснули, підвал затопило, постраждали книги, облачення й штукатурка. Подібна історія повторилася в 1992 році. У відновленні допомагали працівники лікарні та генеральний директор заводу «Поршень» Микола Куцин.
Двосхилий дах демонтували, повернули куполи. Поступово храм набув вигляду, близького до первісного. Сьогодні він знову виконує свою початкову функцію — служити місцем молитви для пацієнтів лікарні, персоналу та всіх, хто приходить ззовні.
Сучасне життя храму та практична інформація
Свято-Олександро-Невський храм належить Харківській єпархії Української православної церкви. Адреса — вулиця Академіка Павлова, 46. Храм відкритий щодня з 8:00 до 18:00. У дні Божественної літургії — з 7:30. Престольні свята — 12 вересня та 6 грудня (дні пам’яті святого благовірного князя Олександра Невського).
Розклад богослужінь може змінюватися, тому перед візитом варто перевірити актуальну інформацію на сайті nevsky.kharkiv.org. Таїнство хрещення під час воєнного стану здійснюється в індивідуальному порядку. Телефон для довідок — (057) 738-30-21.
Храм розташований на території діючої Харківської обласної психіатричної лікарні № 3. Вхід на територію вільний, але варто пам’ятати про специфіку місця. Багато хто приходить саме заради тиші та особливої атмосфери, яка відрізняється від міських соборів.
На території храму є невеликий пташник. У ньому живуть переважно павичі. Це одна з тих деталей, яку відвідувачі запам’ятовують надовго. Павичі вільно ходять поблизу храму і стали своєрідним символом місця.
Пам’ятник і контекст останніх років
У 2004 році навпроти храму встановили пам’ятник Олександру Невському. Скульптор — Сейфаддін Гурбанов. Триметрова мідна фігура стояла на чотириметровому гранітному постаменті. Пам’ятник з’явився до 350-річчя Харкова коштом громади храму та районного бюджету. 19–20 травня 2022 року його демонтували в рамках кампанії з дерусифікації.
Сам храм продовжує працювати. Він залишається пам’яткою архітектури місцевого значення (охоронний номер 63-101-2004). У складних умовах останніх років громада зберігає традицію регулярних служб і підтримує пацієнтів лікарні.
Багато хто зі сторонніх відвідувачів зазначає, що атмосфера тут особлива саме через поєднання лікарняного простору й храму. Люди приходять не лише помолитися, а й знайти внутрішній спокій у місці, яке спочатку створювалося для тих, хто потребує підтримки.
Що варто знати перед візитом
Дістатися можна громадським транспортом до зупинок поблизу Салтівського шосе та вулиці Академіка Павлова. Автобуси й тролейбуси ходять регулярно. Якщо їхати власним транспортом, паркування можливе в районі лікарні, але місць небагато.
Одяг рекомендується скромний. Фотографувати всередині можна з дозволу священнослужителів. На території лікарні діють звичайні правила поведінки — варто бути стриманим і уважним до пацієнтів.
Храм не є туристичною атракцією у звичному сенсі. Він живе своїм ритмом, пов’язаним із лікарнею та парафією. Саме тому відвідування часто залишає сильніше враження, ніж прогулянка відомими соборами центру міста.
Свято-Олександро-Невський храм у Харкові — приклад того, як архітектурна пам’ятка може зберегти свою первісну функцію попри століття змін. Він стоїть на тому ж місці, де його звели для пацієнтів Сабурової дачі, і досі слугує тим, хто шукає підтримки. Історія будівництва, радянських перебудов і повернення в 1990-х роках показує, наскільки міцно храм укорінений у місцеве життя. Якщо ви шукаєте не лише красивий фасад, а місце з реальною історією та особливою атмосферою — це один із тих адресів, які варто відвідати.
