Бердянськ завжди виділявся серед азовських курортів. Тут не просто пляжі й лікувальні грязі — місто створило власний музей просто неба з бронзовими бичками, сантехніками та кріслами бажань. Ці скульптури з’явилися на початку 2000-х і швидко стали візитівкою, яку фотографували тисячі відпочивальників.
Окрім жартівливих монументів, у Бердянську збереглися маяки XIX століття, парк імені Шмідта з літературними героями, краєзнавчий музей і стара забудова портового міста. Кожна з цих локацій розповідає про рибальське минуле, курортний розквіт і складну історію Приазов’я.
Станом на 2026 рік місто перебуває під тимчасовою окупацією з лютого 2022 року. Багато об’єктів доступні лише для місцевих жителів, а туристичний потік майже зупинився. Проте культурна спадщина залишається частиною української ідентичності, і знання про неї допомагає зберігати пам’ять про місто таким, яким воно було.
Приморська площа: столиця креативних пам’ятників
Приморська площа — серце туристичного Бердянська. Після реконструкції на початку 2000-х років вона перетворилася на відкритий простір зі скульптурами, які не зустрінеш більше ніде в Україні. Саме тут зосереджена більшість «дивних» монументів, які зробили місто відомим далеко за межами Запорізької області.
Найвідоміший — пам’ятник бичку-годувальнику. Його встановили 1 травня 2001 року. Автори — скульптори Микола Мироненко та Валерій Михайлов. Бронзова риба вагою близько 800 кілограмів стоїть на низькому гранітному постаменті. Історія проста й трагічна: у голодні 1930-ті, воєнні та повоєнні роки азовський бичок став головним джерелом їжі для бердянців. Маленька риба рятувала від смерті цілі сім’ї. Місцеві досі згадують, як ловили її навіть на голий гачок.
Поруч — Крісло бажань. Масивна бронзова конструкція у вигляді крісла. За місцевою легендою, якщо сісти, заплющити очі й щиро загадати бажання, воно здійсниться. Туристи робили черги, щоб сфотографуватися. Не менш популярний пам’ятник сантехніку («Дядя Вася») — чоловік у касці наполовину виглядає з каналізаційного люка з ключем і сигаретою в зубах. Скульптура з’явилася як данина поваги звичайним міським працівникам.
На тій самій площі стоять сонячний годинник діаметром 6 метрів (один з найбільших в Україні), інсталяція «Я люблю Бердянськ», підкова на щастя та композиція «Щасливе дитинство». Усе це створило атмосферу легкого гумору, яка різко відрізняла Бердянськ від серйозних історичних міст.
Ротонда та набережна: символ міста над хвилями
Білосніжна ротонда на вулиці Горького — неофіційний символ Бердянська. Кругла альтанка з вісьмома колонами та золотистим куполом стоїть прямо над центральним пляжем. З боку міста на куполі видно напис «Бердянськ». З боку моря здається, ніби споруда нависає над водою.
Ротонда з’явилася як частина реконструкції набережної. Вона швидко стала улюбленим місцем для фотосесій, зустрічей і спостереження за заходом сонця. Від неї ведуть сходи на пляж, поруч — пірс, з якого колись відходили прогулянкові кораблі. Увечері площа оживала: працювали кафе, грали музиканти, їздили велорикші.
Набережна тягнеться вздовж Азовського проспекту. Тут розташовані й інші малі форми: хлопчик-рибалка, жаба (символ заздрості з написом «Заздрість — порок»), чайка-господиня біля санаторію «Лазурний». Кожна скульптура має свою історію і місцеву легенду. Багато хто з місцевих і досі згадує, як у сезон біля цих об’єктів утворювалися черги з охочих зробити спільне фото.
Бердянська коса та маяки: морський форпост
Бердянська коса — 23-кілометрова піщана смуга, що врізається в Азовське море. Це природна пам’ятка і одночасно місце розташування двох маяків. Нижній (Дальня коса) збудований у 1838 році за наказом графа Воронцова. Восьмигранна кам’яна вежа висотою 23 метри з біло-помаранчевим розфарбуванням майже не змінилася за два століття. Спочатку використовували гасові лампи, пізніше — електрику та апарат Френеля.
Верхній Бердянський маяк стоїть ближче до міста, на пагорбі в районі АЗМОЛ. Червоно-біла вежа висотою понад 30 метрів досі виконує навігаційну функцію. Обидва маяки — одні з найстаріших діючих споруд міста. До коси можна було доїхати автобусом або таксі, пройтися берегом, подивитися на птахів і відчути, як море з’єднується з лиманами.
На косі також розташовані залишки старих укріплень і природні заказники. До 2022 року тут працювали бази відпочинку, аквапарк і дельфінарій. Зараз територія значно змінилася через військові дії та обмеження пересування.
Парк імені Шмідта та літературні герої
Парк імені Петра Шмідта — одна з найстаріших зелених зон міста. Заснований у 1870-х роках начальником порту Петром Шмідтом (батьком майбутнього лейтенанта). Статус пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення. Тут росте понад 70 видів дерев і чагарників.
На вході — бюст лейтенанта Шмідта. Всередині парку — пам’ятник матросам Великої Вітчизняної війни та найпопулярніша серед туристів скульптура «Діти лейтенанта Шмідта». Це Остап Бендер і Шура Балаганов з «Золотого теляти» Ільфа і Петрова. Бронзові фігури сидять на лавці. Ідея встановити літературних шахраїв народилася як іронічний жест до історії родини Шмідтів.
Поруч з парком — меморіальний будинок-музей Петра Шмідта (вул. Шмідта, 8). У двоповерховому будинку родина жила з 1876 по 1886 рік. Експозиція розповідає про дитинство майбутнього революціонера і про портове життя XIX століття.
Музеї та архітектурна спадщина
Бердянський краєзнавчий музей імені Василя Кравченка працює з 1929 року. Фонди розповідають про заснування міста, козацьку історію, рибальство, археологію Приазов’я. Є філії: музей історії Бердянська та музей «Подвиг».
Художній музей імені Ісаака Бродського зберігає роботи Репіна, Куїнджі, Маковського, Врубеля та самого Бродського. Колекція почалася з особистих зібрань художника, який народився в Бердянську.
Серед архітектурних пам’яток варто згадати лютеранську кірху Христа Спасителя (Ерльозеркірхе) початку XX століття, караїмську кенасу, будинок чоловічої гімназії, де навчався Петро Шмідт (пам’ятка національного значення), житлові будинки купців Ісаєва та Куппа. Багато споруд не мають офіційного статусу охорони, тому їхній стан залежить від часу і обставин.
| Назва пам’ятки | Рік | Розташування | Коротка характеристика |
|---|---|---|---|
| Бичок-годувальник | 2001 | Приморська площа | Символ рибальського минулого |
| Крісло бажань | 2001 | Приморська площа | Місце для загадування бажань |
| Сантехнік | початок 2000-х | Приморська площа | Гумористичний монумент |
| Ротонда | 2000-ні | вул. Горького | Символ набережної |
| Нижній маяк | 1838 | Дальня коса | Один з найстаріших маяків |
| Пам’ятник дітям лейтенанта Шмідта | 2000-ні | Парк Шмідта | Літературні герої |
Дані зібрані на основі відкритих джерел і місцевих путівників до 2022 року.
Що змінилось після 2022 року і як зберігати пам’ять
З лютого 2022 року Бердянськ перебуває під контролем російських військ. Туристична інфраструктура майже не працює. Пляжі порожні, багато закладів закриті або використовуються інакше. Окупаційна адміністрація проводить «інвентаризацію» майна, частина об’єктів потрапляє до списків «безгоспних». Місцеві жителі повідомляють про погіршення стану набережної, відсутність догляду за скульптурами і природними зонами.
Попри це, пам’ятки залишаються українськими. У Львові та інших містах з’являлися міні-копії бичка-годувальника і крісла бажань як символи надії на повернення. Українські медіа й краєзнавці продовжують фіксувати стан об’єктів за допомогою відкритих джерел і свідчень.
Для тих, хто цікавиться історією Приазов’я, корисно вивчати архівні фото, карти, спогади жителів і матеріали музеїв, які встигли оцифрувати. Це допомагає зберегти цілісну картину міста, яке століттями жило морем, рибою і гостями.
Бердянськ ніколи не був містом великих соборів чи фортець. Його сила — у дрібницях: у бронзовій рибі, яка годувала людей, у кріслі, де загадували бажання, у маяку, що світив кораблям понад 180 років. Ці деталі формували особливий характер курорту. І саме їх варто пам’ятати, доки місто знову не стане відкритим для всіх.
