По обидва боки крутих берегів звивистого Ужа, притоки Прип'яті, на древніх скелях, серед привільних зелених дібров розкинувся мальовничий, сиво-чолий Коростень (колись Іскоростень).
Сьогодні Коростень індустріальне місто обласного підпорядкування, з площею 3385,1 га., населенням 66,7 тис.чол. та розвинутою економічною, соціальною інфраструктурою. Велика вузлова залізнична станція.
Місто розташоване за 87 км на північ від Житомира, 60 км від кордону з республікою Бєларусь та в 150 км від столиці України Києва.
Історія Коростеня сягає в глибину тисячоліть. Ще в часи палеоліту одне з найбільших у Європі родовищ кременя притягувало увагу людей. Тут знайдені кам'яні знаряддя, виготовлені більш, ніж 10 тисяч років тому.
При археологічних дослідженнях території міста, початок яким покладено в 1887р. відомим істориком В.Б.Антоновичем, знайдено залишки поселень неоліту, прадавніх майсте-рень, де вироблялися знаряддя праці в епоху бронзи.
Перші ознаки перебування слов'янських племен у нашому краї відносяться до V-VІІ століть нашої ери. Тоді в долині ріки Уж виникло декілька невеликих слов'янських поселень. На основі одного з них, розташованого на високих гранітних скелях, виникло місто Коростень, яке стало центром древлян - могутнього і багаточисельного східнослов'янського племені.
За літописами вже на початку Х сторіччя Іскоростень був могутнім містом, постійною резиденцією древлянського князя Мала.
У ІХ-ому столітті, з державотворенням Київської Русі, древлянська земля одна з перших увійшла до її складу і вже в 907 році древляни брали участь у переможному поході князя Олега на Візантію.
В 945-му році тут відбувся відомий виступ древлян, через спробу князя Ігоря повторно зібрати з них данину. В "Повести временных лет" історія міста пов'язана з ім'ям княгині Ольги. Особливо вона запам'ята-лася помстою, що вчинила над древлянами за смерть свого чоловіка Ігоря.
Багато чого бачив старий Уж і багато про що міг би повідати.
Вигідне розташування краю протягом тривалого часу визначало його перехід у різні воєводства, намісництва, повіти, губернії. У ХІ сторіччі місто належало великому князівству Литовському. Наприкінці сторіччя литовський князь Ольгерд за вірну службу подарував ці землі своєму воїну Тереху. В 1586р. багатий магнат Прокіп Мержевицький, одружившись з однією зі спадкоємниць Тереха, став власником маєтку Іскоростень і домігся від польського короля присвоєння поселенню статусу міста. 22 травня 1589р. Сигізмунд ІІІ подарував Іскоростеню Магдебурзьке право. Під час війни Богдана Хмельницького в 1649р. Іскоростень захопив загін Гераськи, звільнивши його від польської шляхти. В 1795р. місто стало центром Іскоростенскої волості Овруцького повіту Волинської губернії в складі Російської імперії. "Волинські єпархіальні зведення" в 1888р. писали: "Нині Іскоростень являє собою бідне незначне містечко, населене євреями і селянами-хліборобами".
Життя жителів Іскоростеня різко змінилося з будівництвом залізниці Київ - Ковель у 1902 році. На початку ХХ сторіччя в Іскоростені мешкало вже понад 3 тис.чол. У ньому було кілька невеликих підприємств: меблева, механічна і шкіряна майстерні, порцеляновий завод.
1 січня 1926 року Коростеню надано статус міста. Почалося його поступове відновлення: побудовано приміщення драматичного театру ім.Франка, в 1927 - 1929 роках на базі колишніх майстерень Остермана - завод "Жовтнева кузня". В 1928 році після реконструкції почав працювати порцеляновий завод.
Відкрили двері два середні спеціальні навчальні заклади - технікум радянського будівництва, медичний технікум.У 1930 році - два вечірні робітничі факультети Київського машинобудівного інституту та Харківського інституту інженерів залізничного транспорту.
В 1941 році коростенці піднялися на боротьбу з фашизмом.З перших днів війни місто, а особливо станція, піддавалися безперервним бомбардуванням.Але залізничний вузол не припиняв своєї роботи.
Після кровопролитних боїв частини 5-ої армії генерала М.І.Потапова відступили на схід і з 7 серпня 1941 року для Коростеня настали чорні дні окупації. На території міста і району діяли групи підпільників та партизан. Гітлерівці жорстоко розправлялися з патріотами. Перед війною населення міста становило 32 тис.чол. У роки окупації загарбники розстріляли у місті 16,7 тис.чол., 1,8 тис.чол. забрали на примусові роботи до Німеччини. Населення міста за роки війни зменшилося в 14 разів.
В 1943 році під час великого наступу Червоної Армії 17 листопада Коростень був звільнений. Але німецьке командування не бажало втрачати такий важливий опорний пункт, і у ході контрнаступу ворог знову заволодів містом.Проте ненадовго. Вже 28 грудня частини 13-ої армії генерал-лейтенанта М.П. Пухова вдруге й остаточно звільнили Коростень від загарбників.
Жителі міста шанують і пам'ятають своїх визволителів. Про це свідчать пам'ятки: величні Кургани Слави, братські могили воїнів Радянської Армії, що полягли в боях за Коростень, погруддя двічі Героя Радянського Союзу, Народного Героя Югославії, генерал-лейтенанта Семена Антоновича Козака. Безсмертним пам'ятником героїзму наших бійців стало і підземелля старої фортеці під річкою Уж. Тут у листопаді 1943 року в оточенні гітлерівців тримав смертельну оборону підземний гарнізон майора Білозерова. Коростенці ніколи не забудуть подвигів казаха Абдули Усенова, який під час звільнення міста ціною свого життя зупинив шлях ворожим танкам, росіянина льотчика Івана Полякова, що таранив фашистський літак у повітряному двобої за Коростень. Обом посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Розбудова майже зовсім зруйнованого міста почалася одночасно зі звільненням його від загарбників. До травня 1945 року відновив роботу залізничний вузол, порцеляновий завод. В 1947 році знову почав випускати продукцію завод "Жовтнева кузня", побудований завод "Торфмаш" у 1949 році (з 1961 року "Коростеньхіммаш"). В 1958 році запрацювали завод залізобетонних шпал, бавовнопрядильна фабрика (1964 рік).
Сьогодні Коростень - мальовничий куточок українського Полісся на Житомирщині, великий транспортний вузол Південно-Західної залізниці. Славиться він білосніжною порцеляною, бурштиновими каніфольними смолами, дорожніми машинами, залізобетонними виробами, продукцією підприємств хімічного машинобудування, промисловістю: деревооброб-ною, швейною, харчовою, виробництвом лаків і фарб.
Але найціннішим скарбом міста є його щирі, відверті, творчі й працьовиті люди - нащадки древлян, які вшановують свій рідний край сумлінною працею, звеличують його трудовими здобутками, піснями, музикою, віршами, які самі й творять.
Події нашого складного часу не обійшли Коростень. Страшна чорнобильська трагедія 1986 року принесла коростенцям нове лихо, небезпеку й тривалість якого важко спрогнозувати. Вражене радіацією, пройшовши через усі соціально - економічні потрясіння та негаразди, місто продовжує жити й розвиватися.
Незмінними залишаються любов коростенців до свого краю, їх великий оптимізм і впевненість у краще майбутнє.