Стародавнє волинське місто (Вручай, Вручий, Овручев) на р. Но-рин уперше згадується в Повісті временних літ» під 946 р. Проте заселені ці місця були набагато раніше, археологами знайдено докази, що люди тут жили ще у V—IV тис. до н. є.
Літописи повідомляють про Овруч як про місто, що підкорилося княгині Ользі. Наступна згадка — в хроніках: поблизу Овруча 977 р. загинув князь Олег у битві з Ярополком. У XII ст. місто стало резиденцією князя Рюрика Ростиславовича, тут зведено потужну фортецю.
За часів татаро-монгольської навали Овруч був зруйнований майже вщент, та вже на початку XIV ст. відродився. Тут збудували нову фортецю, місто ввійшло до складу Галицько-Волинського князівств
З 1356 р. перебувало в складі Великого князівства Литовського. 1399 р. Овруч захопив кримський хан Едигей.
1506 р. після чергового нападу кримських татар був зруйнований дерев'яний замок-фортеця Овруча. Тому за кілька років спорудили нову кам'яну фортецю з муром, оточену глибоким ровом, вона мала чотири в'їзні брами та шість багатоярусних башт. Із 1569 р. Овруч увійшов до складу Речі Посполитої і став центром Овруцького староства. 1641 р. король Владислав IV надав місту Магдебурзьке право.
1648 р. Овруч захопили козаки, але за перемир'ям 1667 р. він знову належав Польщі. Після 1793 р. місто ввійшло до складу Російської імперії.
1937 р. є датою створення Житомирської області у складі УРСР, Овруч став районним центром. Пам'ятки:
Олегова могила
Величезний курган на околиці міста, у якому, за легендою, поховано князя Олега. 1961 р. тут був установлений пам'ятний знак, що повідомляє, що це місце справді є першим похованням князя.
Василіївський монастир, XII ст.: вул. Пролетарська, 2.
Головна прикраса монастиря — церква св. Василя. її було зведено 1190 р. на місці дерев'яної церкви св. Василя, яку 997 р. заснував рівноапостольний великий князь Володимир, хрещений Василем. Храм входив до палацового комплексу князя Рюрика Ростиславовича. 1321 р. церкву зруйнував литовський князь Гедимін.
Протягом століть на цьому місці зводилися церкви, які з тих чи тих причин зазнавали руйнації. 1848 р. впали склепіння храму-руїни, від давньоруської церкви залишилося три апсиди й частина північної стіни. У1907 — 1912 рр. архітектор О. Шусєв виконав справді ювелір -ну роботу: він реставрував храм, по цеглинці збираючи залишки північної стіни. Також підчас реставрації Щусєв біля церкви збудував двоповерховий корпус келій жіночого монастиря, трапезну та дзвіницю. У розписі інтер'єру брали участь відомі художники К. Пет-ров-Водкін, Ф. Волков, Б. Максимов. На освячення реконструйованої церкви приїжджав російський імператор Микола II. Після реставрації при храмі відкрили жіночу обитель, що діяла до 1935 р., потім була зачинена радянською владою, але знову діяла протягом 1944—1959 рр. 1990 р. церкву було освячено та відкрито для богослужінь. У будівлі при церкві розміщується жіночий монастир.