На Південних схилах гірської долини Красної є Угольсько-Широколужанський масив, який входить до Карпатського біосферного заповідника. Геологічний фундамент цього масиву складають відкладення крейдового та палеогенового періоду, а характерними для рельєфу є екзотичні вапнякові скелі-клипени юрського періоду заввишки до 70 м, оточені флішами -більш молодими породами крейдяного періоду. Численні тектонічні тріщини і велика кількість опадів у цій місцевості сприяли інтенсивному утворенню печер та підземних ходів. Тут відомо до 30 карстових порожнин - це практично половина всіх знаних печер Українських Карпат.
Входи до цих печер розташовані досить високо (100-300 м) над рівнем долини. Вони іноді настільки заросли чагарником, що знайти їх важко. Більшість печер сильно розмиті і до кінця непрохідні. Цілком імовірно, що це залишки стародавніх шляхів стікання підземних вод, які залишилися після утворення долин Великої та Малої Угольки. На користь цього говорить і те, що входи до цих печер знаходяться на різному рівні по відношенню до дна долин, а округлість їх склепінь свідчить про проходження тут в минулому потужної циркуляції підземних вод. Тож напрошується висновок, що печери у верхній частині вододільного хребта виникли раніше, ніж ті, що розташовані нижче.
Печера Дружба
Печера Дружба (колись її називали Романія) - це найбільша і найгарніша печера Українських Карпат. Вхід у шахту знаходимо на висоті приблизно 500 м у буковому лісі на околиці с. Мала Уголька, на дні неглибокої триметрової карстової лійки еліпсовидної форми (10 на 15 м) зі стрімкими обривистими стінами. Шахта провального типу. На дні провалля - велике згромадження брил - наслідок обвалу підмитого дощами купола печери. На глибині 30 м протікає струмок. Він деякий час тече по дну невеликої похиленої галереї, а потім на глибині 50 м просочується крізь щілину в стіні і деякий час стає невидимим. Далі знову то стаючи нашим провідником по печері, то ховаючись у вузьких тріщинах і щілинах з'являється на поверхні у вигляді карстового джерела, постачаючого водою Углянську школу. Про це не знали, тому траплялися випадки, що в шахту скидали сміття, яке розкладаючись, забруднювало підземний струмок. Таке грубе порушення охорони підземних вод не допустиме.
Стіни шахти сирі, верхня частина покрита мохом. У них є великі і маленькі ніші, багато тріщин, вертикальних і горизонтальних.
Глибина вертикальної частини шахти до верхівки конусовидного насипу - 21 м. Конус складається з дрібних камінців, змішаних із землею і гумусом, які потрапили в шахту після обвалу.
За 4 м від конуса стіни шахти розходяться майже під прямим кутом, утворюючи стелю високого залу, витягненого за довгою віссю печери. Стіни ховаються в таємничій темряві підземелля. Промінь ліхтаря вириває із вічної темряви частини стіни з тонкими трубами сталактитів, загадковими кущиками геліктитів, нерівну, завалену брилами долівку печери.
Північна частина залу всіяна сталактитами різної довжини і товщини. Багато з них обвиті тонесенькими прикрасами переплетених між собою кам'яних трубочок - геліктитів. Знижуючись виступом із стелі ця частина залу схожа на вітрину ювелірного магазину, всипану в сяючих променях світла кам'яними квітами. Одна з них нагадує айстру, інша - троянду, що розпускається. Уся ця краса промениться міріадами блисків найдрібніших кальцитових кристалів та сріблястих краплинок води, які звисають із кінчиків сталактитів. Зволожені водою напливи здаються живими і від цього ще більш чарівними.
Одразу ж за казковим лісом сталактитів і геліктитів у стіні залу видніє невеличкий отвір північного ходу, який трохи підвищується над долівкою печери. Хід, поступово звужуючись, виступами іде вгору. Місцями він дуже вузький, і просуватися ним досить важко. Зробивши декілька стрімких поворотів хід через 20 м закінчується вузькою непрохідною щілиною, із якої витікає невеличкий струмок. Утворюючи ванночки і каскади, струмок біжить долівкою ходу, а потрапивши в зал зникає у навалі брил.
На південь долівка залу різко знижується і переходить у слизький осип, який підводить до отвору в нижні горизонти шахти. Хід схожий на невеликий колодязь. Тут знову з'являється струмочок. Рухаючись у цьому напрямку, просуваючись все новими ходами, спускаючись усе глибше і глибше можна потрапити у дальні відгалуження печери, зокрема у її найгарніший зал - зал Саманти Сміт. Загалом печера складає систему галерей та залів, розташованих на різних рівнях. Загальна довжина всіх досліджених ходів шахти зараз становить 900 м, глибина - 45 м. Температура повітря в різних частинах печери коливається від 5 до 8 °С, вологість становить 100%.
Печери скелi Вiв
Підземний лабіринт скелі Вів, розташований за 2 км від лісництва Карпатського біосферного заповідника, - це комплекс печер із складним переплетенням ходів, майже до верху заповнених дрібними камінцями та кістками тварин. Входи в печери, їх тут розташовані на різних рівнях на північ, схід, південь. Тут знайдено 8 печер. Найбільша з них - печера Білих стін має 5 окремих входів. Довжина її ходів становить 118 м. Печера суха, в окремих місцях є маленькі сталактити, а в стінах ребристі натьоки коричневого, жовтого і білого кольорів. Температура повітря в різних частинах печери коливається від 3 до 6 градусів С°, вологість - 100 %.
Печера Вів є другою за довжиною ходів порожнина скелі Вів. Загальна довжина ходів сягає 50 м. Печера закладена у тектонічній тріщині між двома плитами, чим і відрізняється від інших. Печерний заповнювач - глина з щебенем великої потужності (10 -12 см). Середня температура печери складає 5 °С, вологість - 100 %.
За 10 м від одного з входів в печеру Білих стін, на 5 метрів нижче, знаходиться вхід в печеру Перлинна. Колись вони були з'єднані між собою, але з часом ходи запливли, забилися глиною і гумусом. Порівняно невелика, тільки 38 м, печера дуже унікальна. Саме в ній знайдено велику кількість викопних кісток і рідкісні утворення печерної перлини. Вхід має неправильну форму, величиною 1,5 х 0,6 м. Права стіна печери вкрита на всю довжину великим каскадним напливом, який місцями доходить до стелі. У печері є дві зали: Малого підковоноса та ікл. У другій залі було знайдено велику кількість ікл печерного ведмедя. Печера волога, місцями капає вода, на підлозі є невеликі ванночки. Середня температура повітря печери приблизно складає 5 °С, вологість 100 %.
За 200 м на північний захід від печери Вів -вхід в колодязь Експедиційний (шахта Упорна). Вхід у печеру неправильної видовженої форми, розміром 1,5 х 1 м. Печера є карстовою шахтою промивного типу завглибшки 24 м, закінчується двома невеликими залами. Стіни печери значно карадовані. Стеля зал місцями прикрашена невеликою кількістю сталактитів. Долівкою протікає струмок. Температура повітря нижньої частини печери складає 6,2°С, вологість - 100 %.
Інші печери скелі Вів малі за розмірами. Їх довжина становить від 8 до 29 м. Середня температура повітря приблизно складає 4°С, вологість становить 100 %.
Порожнини скелi Чурь
На правому березі Малої Угольки навпроти скелі Вів, але вище метрів на 80, височать красиві скелясті бескиди Копиця і Чурь. На скелі Чурь нараховують 7 карстових порожнин. Печери невеликі за розміром, довжиною від 8 до 30 м, закладені вздовж тріщин вапнякового масиву. Середня температура порожнин становить 5°С, вологість 100%.
Від скелі Чурь на північний схід тягнеться ледь помітна лісова стежка. Вона веде через головний вододільний хребет біля підніжжя двох скель із невеликими печерами Йолкіна та Сріблястої краплини. Далі вона виводить на новий вапняковий масив (ур. Гребінь) у межиріччі Малої і Великої Угольки і простягається з заходу на схід на 2 км. У цьому масиві нараховують 6 відокремлених порожнин. Поряд із печерами на цій території є інші карстові утвори, зокрема гроти і колодязі. Найбільш цікавими є печери Прозорих стін та Ведмеже ікло.
Печера Прозорих стiн
Вхід до печери Прозорих стін - навпроти вершини Угольська плеша, у скелі, яка простягається з південного сходу на північний захід. Тут є дві перпендикулярні камери завдовжки 5 і 10 м. Стіни печери вкриті молочно-білим прозорим кальцитом із зеленкуватим напливом у формі кам'яних квітів. У першій прохідній камері знайдено добре збережений череп ведмедя.
Печера Ведмеже Iкло
За 100 м на схід розташована печера Ведмеже Ікло. Вона вмнмкла у великій косій тріщині, яка пересікає блок під кутом 60°. Великий гротоподібний вхід 7 х 10 м. Завалений брилами вапняків, які зсунулися з правого боку стіни. Усередині печери, майже біля самої стелі чорніє отвір другого поверху, закладений у тій же косій тріщині. Довжина печери - 30 м. Середня температура повітря 5°С, вологість 100 %.
Печера Гребiнь
Ніби продовженням описаних печер є печера Гребінь, відкрита 1958 року учнями присілка Велика Уголька. Розташована вона на правому березі Великої Угольки біля підніжжя однойменного хребта. Закладена по похилій тріщині в 230°. Це своєрідна двоповерхова порожнина. Вхід починається невеликою галереєю у формі замкової щілини. Через три метри стеля різко піднімається вверх на висоту до 10 м. Під ногами чорніє отвір злегка похиленого колодязя завглибшки до 13 м. У протилежній стіні на віддалі 12 м від колодязя видніє невеликий отвір. Це продовження печери, її другий поверх. Печера дуже гарна. Зі стін спускаються каскадні напливи з кам'яними водоспадами, із стелі звисають мереживні кальцитові завіси, а з самого початку, одразу за вузьким ходом, відкривається вид на колодязь, а стелю прикрашають груше - та кулеподібні ребристі напливи. Печера Гребінь дуже велика. Її об'єм становить 457,6 м³. Довжина - 71 м. Віддаль за вертикаллю між першим та другим поверхом становить 29 м. У ній можна ходити на повний зріст. Температура повітря печери складає 8,2°С, вологість - 100 %.
Печера Молочний Камiнь
На лівому березі Великої Угольки височать над лісом три великі бескиди. Найбільший із них носить назву Молочний Камінь. Складений з білувато-блакитного мармуроподібного вапняку, він цілком відповідає своїй назві. Скеля Молочний Камінь за формою нагадує бумеранг. Уся вона поросла лісом і розсічена великою кількістю тектонічних тріщин. На південному її схилі здалека видніє продовгастий отвір. Це вхід до печери, якій місцеві мешканці дали назву Молочний Камінь. Тут виявили сліди стоянки первісних людей.
Нажаль, люди не зберегли цю пам'ятку природи. Куди не глянеш, стіни понівечені горе-туристами. Подряпані колони, закіпчена стеля, розбиті сталактити - усе це калічить природу.
Завдяки просторому входу (10 х 2,5 м) печера зсередини освітлена розсіяним денним світлом. Через 5 м від входу вона роздвоюється. Західний хід тупиковий, східний - переходить у велику залу розміром 10 х 15 м і заввишки до 15 м. На висоті 10 м печера продовжується вглиб вапнякового масиву за комбінацією двох перпендикулярних тріщин, які закінчуються залою 5 х 10 м. Загальна довжина печери - 92 м. Температура повітря великої зали - 3 °С, вологість - 100%.
Печери Великої та Малої Угольки різноманітні за своєю внутрішньою морфологічною будовою, за кількістю і красою натічних форм, обсягом та кількістю поверхів. Вони дуже цікаві для вивчення науковців, але досить небезпечні для самотніх непідготованих туристів. Тож якщо Ви маєте бажання їх відвідати і відчути цю загадкову красу, знайдіть досвідченого провідника, який має дозвіл на відвідання цих підземних "музеїв природи".
prymatour.com