Куяльницький лиман — один із найвідоміших гіперсолоних водойм України, який часто порівнюють із Мертвим морем. Розташований лише за кілька кілометрів від Одеси, він поєднує в собі цінні лікувальні ресурси, багату історію та складну екологічну ситуацію. Саме тут утворилися еталонні сульфідно-мулисті грязі та висококонцентрована ропа, які понад 190 років використовують для лікування опорно-рухового апарату, шкіри та гінекологічних захворювань.
Останніми роками лиман опинився під загрозою через стрімке обміління та зростання солоності до критичних значень. Водночас з 2022 року територія входить до Національного природного парку «Куяльницький», а в 2025–2026 роках активізувалися роботи з відновлення водного балансу. Ця стаття розкриває географію, історію, механізми лікувальної дії, сучасні проблеми та практичні аспекти відвідування.
Матеріал базується на офіційних даних парку, наукових дослідженнях і спостереженнях 2025–2026 років, щоб дати повну картину стану водойми прямо зараз.
Географія та природні особливості
Куяльницький лиман лежить на північно-західному узбережжі Чорного моря, приблизно за 8–13 км від центру Одеси. Він витягнутий з півночі на південь майже на 28 км, максимальна ширина сягає 3,3 км, а площа коливається в межах 52–60 км² залежно від рівня води. Середня глибина становить близько 1 м, максимальна — 2,6 м. Водойму відділяє від моря піщано-черепашковий Куяльницько-Хаджибейський пересип шириною до 3 км.
Поблизу лиману розташована найнижча точка України — мінус 5 метрів відносно рівня моря. Береги переважно круті, складені піщано-глинистими породами та вапняками, висота окремих ділянок сягає 30–40 м. У лиман впадають річка Великий Куяльник і кілька менших водотоків, зокрема Кубанка. Однак стік річки значно зменшився через антропогенний вплив і кліматичні зміни.
Солоність води в різні періоди варіювалася від 80 до понад 300 ‰. У спекотні літа 2025 року вона перевищувала 300 г/л, через що дно в окремих місцях вкривалося шаром солі, а вода набувала рожевого або червонуватого відтінку. Цей колір виникає через масове розмноження водорості Dunaliella salina та галобактерій, які виробляють бета-каротин і бактеріородопсин. Температура води влітку піднімається до 28–30 °C, а взимку водойма майже не замерзає завдяки високій мінералізації.
Донні відклади представлені чорними сульфідно-мулистими грязями потужністю 0,5–2,5 м. Саме вони формують головну цінність лиману як бальнеологічного об’єкта.
Історичний шлях: від річкового гирла до курорту
Ще кілька тисячоліть тому на місці сучасного лиману існувало гирло річки Великий Куяльник. З часом морські й річкові відклади утворили пересип, і затока перетворилася на закритий лиман. За оцінками дослідників, повне відокремлення від моря відбулося приблизно у XIV столітті — пізніше, ніж у сусіднього Хаджибейського лиману.
Назва «Куяльник» походить від кримськотатарського kuyanlık — «густий», що прямо вказує на високу солоність. У середньовіччі тут видобували сіль, а чумаки возили її далеко вглиб материка. У XVII столітті французький інженер Ґійом де Боплан описував водойму як багату на рибу, де водилися коропи та щуки «неймовірної величини».
Лікувальні властивості відкрили на початку XIX століття. У 1833 році за ініціативою лікаря Ераста Андрієвського на березі з’явилася перша «лічільниця грязьових і піщаних лиманських ванн». Уже в 1834 році заклад почав приймати пацієнтів, а до середини століття курорт став популярним серед військових, науковців і знаті. У 1892 році за проєктом архітектора С. Тулунського збудували капітальну грязелікарню, що дозволило проводити лікування цілорічно.
У радянський період санаторій розширювався, а мінеральну воду «Куяльник» почали розливати промислово. Сьогодні клінічний санаторій імені Пирогова продовжує роботу, хоча інфраструктура потребує оновлення. З 1 січня 2022 року територія увійшла до Національного природного парку «Куяльницький».
Лікувальні властивості грязей і ропи
Сульфідно-мулисті грязі Куяльника вважаються еталонними за складом і терапевтичною дією. Вони містять комплекс макро- та мікроелементів, органічні речовини й сірководень. Основні ефекти: протизапальний, знеболювальний, регенеративний і імуномодулюючий.
Показання до застосування включають:
- захворювання опорно-рухового апарату (артрити, артрози, остеохондроз, наслідки травм);
- хронічні запальні процеси в гінекології та урології, зокрема безпліддя;
- шкірні хвороби (псоріаз, нейродерміт, екзема);
- захворювання периферичної нервової системи;
- судинну патологію нижніх кінцівок.
Ропа — хлоридно-натрієво-магнієва вода з високою мінералізацією — стимулює кровообіг, покращує обмін речовин і зменшує біль у суглобах. Купання в ній нагадує ефект Мертвого моря: тіло легко тримається на поверхні. Мінеральна вода з місцевих свердловин використовується для питного лікування захворювань шлунково-кишкового тракту.
Важливо розуміти, що грязі та ропа — не універсальний засіб. Існують протипоказання: онкологічні захворювання, епілепсія, важкі форми серцево-судинної патології, гострі запальні процеси. Перед курсом лікування обов’язкова консультація лікаря.
Сучасні виклики: обміління та спроби порятунку
У 2025 році Куяльницький лиман знову опинився в центрі уваги через критичне обміління. Річка Великий Куяльник фактично перестала забезпечувати достатній стік через незаконні дамби, замулення русла та кліматичні зміни. У літні місяці солоність перевищувала 300 ‰, на дні з’являлися білі соляні поля, а вода набувала яскраво-рожевого кольору.
Основні причини деградації:
- скорочення притоку прісної води;
- високе випаровування в умовах підвищення середніх температур;
- недостатнє поповнення морською водою через обмеження роботи гідротехнічної споруди (подача можлива лише за температури нижче 8 °C);
- незаконний видобуток піску та інші антропогенні фактори.
Для збереження лікувальних грязей потрібна солоність у діапазоні 180–250 ‰. При вищих значеннях процеси утворення нових шарів пелоїдів сповільнюються або зупиняються. У грудні 2025 року науково-технічна рада парку обговорила плани на 2026 рік: зміну правил експлуатації гідротехнічної споруди, створення експериментальних басейнів для осадження солей і розробку стратегії розвитку на 10–15 років.
Єдиним стабільним джерелом поповнення залишається морська вода з Одеської затоки. Роботи з розчищення русла Великого Куяльника також передбачені регіональною програмою, однак їхній ефект проявляється лише під час великих паводків, які трапляються раз на 10–12 років.
Національний природний парк і біорізноманіття
Національний природний парк «Куяльницький» створено Указом Президента України 1 січня 2022 року. Повноцінна адміністрація запрацювала у вересні 2024 року. Парк входить до Смарагдової мережі Європи і має статуси курорту державного значення та Важливої пташиної території.
Місія установи — збереження екосистеми лиману, охорона біорізноманіття, відновлення природних ресурсів і розвиток екологічного туризму. На території представлені ковилові степи з ендемічними видами (леонтиця одеська, тюльпан Шренка), галофітна рослинність, а також рідкісні види тварин і птахів. Узимку незамерзаюча водойма стає місцем зимівлі водоплавних птахів.
Парк розвиває екостежки, екскурсії та науково-освітні програми. У 2025–2026 роках триває функціональне зонування території та підготовка стратегії розвитку.
Практичні поради відвідувачам
Дістатися до лиману з центру Одеси можна маршруткою №110 (час у дорозі близько 30–40 хвилин) або таксі. Найкращий сезон для оздоровлення — червень–вересень, коли вода добре прогріта. Для самостійного купання та грязьових аплікацій варто взяти з собою килимок, рушник, головний убір і питну воду.
У санаторії пропонують курси грязелікування, ванни з ропи, фізіотерапію та проживання. Рекомендована тривалість путівки — від 14–21 дня. Перед поїздкою уточнюйте актуальний розклад і умови, оскільки ситуація з рівнем води змінюється щорічно.
Самостійне застосування грязей має свої ризики. З практики багатьох відвідувачів видно: без попередньої консультації можна отримати подразнення шкіри або загострення хронічних захворювань. Краще проходити процедури під контролем фахівців.
Поширені міфи та реальні обмеження
Міф перший: «Куяльник повністю замінює Мертве море». Хоча хімічний склад близький, умови формування грязей і кліматичні особливості різні. Ефект залежить від індивідуальних особливостей організму.
Міф другий: «Лиман уже неможливо врятувати». Досвід 2014–2015 років, коли подача морської води значно підвищила рівень, показує, що відновлення можливе за умови системної роботи.
Міф третій: «Грязі можна набирати без обмежень». Неконтрольований видобуток шкодить екосистемі. Офіційні процедури в санаторії використовують грязі, видобуті з дотриманням норм.
Реальні обмеження 2026 року стосуються нестабільного рівня води та високої солоності в пікові місяці. Відвідувачам варто стежити за офіційними повідомленнями парку.
Ключові інсайти
Куяльницький лиман залишається унікальним природним і лікувальним об’єктом України. Його цінність полягає не лише в грязях і ропі, а й у ролі середовища існування рідкісних видів і частини культурного ландшафту Одещини. Обміління 2025 року стало черговим сигналом про необхідність комплексного підходу: поєднання гідротехнічних заходів, охорони річкового басейну та розвитку відповідального туризму.
Національний природний парк створює інституційну основу для довгострокового збереження. Успіх залежить від координації між науковцями, владою та громадою. Для тих, хто планує відвідати лиман, головне правило — поєднувати користь для здоров’я з дбайливим ставленням до природи. Саме такий підхід дозволяє не лише отримати лікувальний ефект, а й зберегти цей феномен для наступних поколінь.
