Луганський природний заповідник НАН України — один із найстаріших і найцінніших природоохоронних об’єктів степової зони України. Створений для збереження останніх фрагментів цілинних різнотравно-типчаково-ковилових степів, заплавних лісів і унікальних крейдяних ландшафтів, він досі залишається еталоном східноукраїнської природи.
Чотири відділення загальною площею понад 5400 гектарів репрезентують майже всі типи степових і заплавних екосистем Луганщини. Символом заповідника став бабак степовий — тварина, заради якої ще у 1920-х роках почали створювати перші охоронні ділянки. Сьогодні територія повністю перебуває під російською окупацією, а науковці продовжують роботу дистанційно, фіксуючи втрати і готуючись до відновлення.
Ця стаття зібрана на основі офіційних даних НАН України, матеріалів Літопису природи, наукових монографій 2024–2025 років і свідчень працівників заповідника. Вона допоможе зрозуміти, чому цей об’єкт критично важливий і що саме ми ризикуємо втратити назавжди.
Як народжувався заповідник: від перших ділянок до сучасної структури
Історія Луганського природного заповідника сягає 1920-х років. Тоді на Луганщині почали виділяти перші заповідні ділянки степу. У 1923 році місцевого статусу набув Стрільцівський степ — саме для збереження популяції бабака степового, чисельність якого стрімко падала через розорювання і полювання.
У 1948 році Постановою Ради Міністрів УРСР № 444 ділянку перетворили на Державний байбаковий заповідник «Стрілецький степ» площею 525 гектарів. У 1960–1968 роках вона входила до складу Українського степового заповідника. 12 листопада 1968 року постановою Ради Міністрів УРСР № 586 створили Луганський державний заповідник. До нього увійшли два відділення: Станично-Луганське (498 га) і Стрільцівський степ.
У 1975 році додали Провальський степ (587,5 га). У 2004 році Указом Президента України розширили Стрільцівський степ. У 2008 році з’явилося найбільше відділення — Трьохізбенський степ (3281 га). Сьогодні загальна площа становить 5403,0179 га. Заповідник підпорядкований Відділенню загальної біології НАН України і виконує подвійну функцію: суворої охорони та наукових досліджень.
З практики працівників видно, що створення кожної ділянки вимагало титанічних зусиль. Степова зона України майже повністю розорана, тому будь-який клаптик цілини вже був рідкістю. Науковці буквально «вибивали» території у місцевих господарств і військових, доводячи цінність саме цих ландшафтів.
Чотири відділення — чотири різні світи степу
Кожне відділення унікальне і представляє свій тип екосистем сходу України.
Стрільцівський степ (1036,5 га, Міловський район) — найстаріша і найвідоміша частина. Це залишок Старобільських цілин. Різнотравно-типчаково-ковилові степи з високим рівнем ендемізму. Саме тут збереглася аборигенна популяція бабака степового. Рослинність налічує понад 670 видів судинних рослин.
Станично-Луганське (498 га) розташоване в заплаві Сіверського Дінця. Тут переважають заплавні ліси (дуб, верба, тополя), луки і піщані тераси. Це важливий осередок для водоплавних і навколоводних птахів.
Провальський степ (587,5 га, Довжанський район) складається з двох ділянок — Калинівської та Грушівської. Це крейдяні схили Донецького кряжу з петрофітними степами. Тут зафіксовано одну з найвищих концентрацій рідкісних рослин, зокрема солодушки крейдової та інших кальцефілів.
Трьохізбенський степ (3281 га) — найбільше і наймолодше відділення. Піщана арена Сіверського Дінця з псамофітними степами, сосновими насадженнями і фрагментами заплавної рослинності.
Разом ці ділянки покривають майже весь спектр степових і лісостепових ландшафтів регіону — від ковилових просторів до крейдяних урвищ і річкових заплав.
Флора і фауна: цифри, які вражають
Загальна кількість видів природної флори заповідника — 1862. З них судинні рослини — 1135 видів, мохоподібні — 30, зелені водорості — 178, лишайники — 25, гриби — 494. Ендемічних видів — 186. До Червоної книги України занесено 41 вид рослин, до Європейського червоного списку — 15, до Додатку 1 Бернської конвенції — 4. До Зеленої книги України включено 15 формацій (12 степових і 3 водні).
Серед найяскравіших рослин — півонія тонколиста, тюльпан Шренка, брандушка різнобарвна, громовик гранітний, волошка первинногерберова, різні види ковили, горицвіт волзький, дельфіній яскраво-червоний.
Фауна нараховує близько 2634 видів тварин (за іншими оцінками — до 4000). Павукоподібні — орієнтовно 250, комахи — близько 2000. Хребетні: 1 вид круглоротих, 46 видів риб, 9 земноводних, 10 плазунів, 245 птахів, 66 ссавців. До Червоної книги України занесено 102 види тварин, до Європейського червоного списку — 28, до Бернської конвенції — 196.
Рідкісні тварини: гадюка степова, полоз візерунковий, полоз сарматський, тушкан великий, мишівка степова, сліпачок звичайний, бабак степовий. Орнітофауна багата на степових і заплавних птахів — від дрохви до орла-могильника.
| Група | Кількість видів | Охоронний статус |
|---|---|---|
| Судинні рослини | 1135 | 41 у ЧКУ, 15 у ЄЧС |
| Загальна флора | 1862 | 186 ендеміків |
| Птахи | 245 | значна частина в ЧКУ і Бернській конвенції |
| Ссавці | 66 | включаючи бабака степового |
| Загальна фауна | ~2634 | 102 у ЧКУ, 28 у ЄЧС |
Джерело: дані Вікіпедії та Літопису природи Луганського природного заповідника (станом на останні повні інвентаризації до 2022 року).
Бабак степовий — символ і індикатор здоров’я степу
Бабак степовий (Marmota bobak) — вид-символ заповідника. Ще у XVIII–XIX століттях він населяв майже всі рівнинні степи Європи. Сьогодні в Україні залишилося лише кілька ізольованих популяцій на Харківщині та Луганщині. Стрільцівський степ — один із двох природних осередків виду в країні.
Бабак потребує короткотравого степу, який раніше підтримували дикі копитні і домашні тварини. Після введення заповідного режиму випас припинили. Травостій став вищим, кущі почали розростатися — і умови для бабаків погіршилися. У 1980-х роках у Стрільцівському степу налічували близько 500 сімей. До 2021 року залишилося лише близько 20.
У реальних кейсах науковці фіксували, що без регульованого сінокосіння або випасу популяція продовжує скорочуватися. Бабак — середовищетвірний вид: його нори використовують їжаки, огари, гадюки, численні безхребетні. Зникнення бабака тягне за собою каскадні зміни в екосистемі.
Наука під час окупації: монографії замість експедицій
З 2014 року Провальський степ опинився на непідконтрольній території. Після 24 лютого 2022 року всі чотири відділення опинилися під російською окупацією. Центральний офіс у Станиці Луганській втрачено. Науковці евакуювалися, але не припинили роботу.
Директорка Лариса Боровик, яка віддала заповіднику майже 40 років, наголошує: територію можна втратити, але не справу життя. У 2024 році вийшла монографія «Безхребетні Луганського природного заповідника» — перше за десятиліття повне узагальнення, що охоплює 6375 видів. У 2025 році з’явилася книга «Птахи Луганського природного заповідника» з анотованним списком 262 видів.
Працівники співпрацюють із Національним природним парком «Кременецькі гори», «Тузловськими лиманами», «Дворічанським» і Чорнобильським радіоекологічним біосферним заповідником. Вони проводять польові дослідження на вільних територіях, оцифровують архіви, готують бази даних для майбутньої оцінки збитків.
Багато хто стикається з ситуацією, коли польові щоденники залишилися на окупованій території, а гербарні колекції потрапили до установ у Старобільську. Тому фіксація вже зібраних даних стала пріоритетом.
Війна і степ: пожежі, мінування, інвазії
Бойові дії завдали прямих і опосередкованих ударів. У 2014–2015 роках будівля заповідника була розграбована. Наукові колекції дивом збереглися. Після 2022 року зафіксовано численні пожежі: сім великих у Трьохізбенському степу, чотири — у Станично-Луганському. Деякі згорілі ділянки охоплювали сотні гектарів, включно з сосновими насадженнями.
Після пожеж у степ активно проникають інвазійні види. Рідкісні рослини, особливо крейдяні ендеміки, опинилися під загрозою. Мінування територій унеможливлює будь-які роботи з відновлення. Без моніторингу неможливо точно оцінити втрати популяцій бабака, гадюк чи ендемічних рослин.
Російська сторона у 2025 році оголосила про створення «Луганського державного природного заповідника» на тій самій території. Це не змінює юридичного статусу об’єкта як українського природного заповідника НАН України. Будь-які дії окупаційної адміністрації не мають правових наслідків для майбутнього управління після деокупації.
Що далі: відновлення після повернення
Після звільнення території першочерговими завданнями стануть:
- повна інвентаризація біорізноманіття за методиками, зіставними з довоєнними;
- оцінка площі згорілих і мінованих ділянок;
- відновлення регульованого сінокосіння або контрольованого випасу для підтримки популяції бабака;
- боротьба з інвазійними видами на згарищах;
- відновлення наукової інфраструктури та кадрів.
Досвід інших заповідників, що пережили бойові дії, показує: степові екосистеми мають високий потенціал відновлення, якщо вчасно зупинити вторинні негативні процеси. Але вікно можливостей обмежене.
Луганський природний заповідник — не просто охоронна територія. Це жива бібліотека степової природи України, зібрана за сто років. Кожна монографія, кожен збережений гербарний аркуш і кожна родина бабаків — частина цієї бібліотеки. Поки територія окупована, наука продовжує працювати. Коли вона повернеться під контроль України, саме ці дані стануть основою для повернення степу до життя.
