Село Бронька розташоване на березі річки Боржави, за 28 км. від Іршави. Через село проходить вузькоколійна залізнична лінія Берегово-Кушниця. Перша письмова згадка про село є в письмових джерелах 1454.р. Але ще з другої половини ХІІІ століття тут існував феодальний замок.
Оглядаючи його руїни, можна зробити висновок, що він – чи не найбільш стародавній і побудований як сторожовий пост на окраїнах стародавньої Римської імперії. За історичними відомостями, у ІІ ст. н. е. Закарпаття входило до складу держави Дакія, яку римляни розгромили і завоювали. У цей час і побудовано сторожовий пост.
Але існує така думка вчених-істориків, що замок-фортецю в Броньці було відновлено у ХІІІ ст. і належав він різним феодалам, які вели міжусобну війну. Тому угорські королі часто дарували замок за вірну службу найбільш наближеним. Останнім власником Броньківського замку був Бринда – жорстокий феодал, у розпорядженні якого була військова дружина. Разом з нею він контролював торговий шлях на Верховину, тримав навколишні села у покорі. Військова дружина Бринди часто нападала на купців і торгові каравани, про що збереглися згадки у легендах і переказах.
В інших відомостях йдеться про те, що замок належав Галицькому князівству, а після завоювання Закарпаття угорцями передавався васалам короля. В одній з грамот угорського короля Володислава IV, яка відноситься до 1273 року, говориться про те, що він був завойований магнатом Петром із роду Чак. У грамотах 1292-1296 рр. зазначено про завоювання замку, його охорону і передачу іншим магнатам. Але в них нічого не говориться про таємницю замку. Її до цього часу зберігає кам’яна скеля-гірка заввишки 487, 2 м. над рівнем моря. Площа під замковими спорудами становить приблизно 200 квадратних метрів. Збереглися відкриті ями приміщень. В окремих місцях можна побачити виступи фундаментів. Гірка дуже стрімка. Крутизна із заходу дорівнює 45-50 градусів, східний  південний схили – 65-70 градусів. До замку змійкою піднімається грунтово-кам’яна дорога завширшки 2,8-3 м. Майже весь будівельний камінь із стін і фундаментів лежить на схилах пагорба з західного боку. З вершини на північ простягається запасна ґрунтова доріжка-стежка завдовжки 200 м.
Наприкінці ХVІ і на початку ХVІІ століть у Галичині і на Закарпатті поряд із селянськими повстаннями великого поширення набуває рух опришків. На початку ХVІІ ст. замок-фортецю Бринди, який був опорою угорського короля, розгромили і зруйнували загони народних месників і опришків. Це було виявленням народного гніву і помсти над Бриндою і королівською владою. Про це говориться в народних легендах та оповідях. Інших достовірних історичних відомостей не залишилось.

Легенда Броньківського замку

За народними переказами, жили в тому замку лицарі, які зі свого неприступного граду робили набіги на чужі володіння, грабували і збиткувалися над селянами Боржавської долини.
Старшим над лицарями був воїн на ім’я Бринда. Мав він скакуна на трьох ногах, який скакав із гори на гору так, що жоден кінь не міг його наздогнати. Підкови у нього були припасовані до копит задом наперед, аби ніхто не зміг прослідити його шлях.
Був у замку великий двір і підземні ходи, куди Бринда зі своїми лицарями ховав награбоване багатство. Нарешті король прийняв рішення про знищення логова лицарів-розбійників. Довго думали-гадали, як прогнати Бринду з краю, і вирішили розбійників перехитрити. Зібрав народ з усіх навколишніх сіл худобу і птицю: овець, кіз, корів і волів, свиней, індиків, качок, гусей, курей – а на роги коровам та волам прив’язали свічки. Коли стемніло, свічки запалили, озброївшись, люди зі страшним галасом погнали все різноголосе стадо на град. І почала худоба ревіти усякими голосами. Як почув Бринда цей страшний галас, побачив безліч волів, дуже злякався й каже своїй жінці: “Я усякі язики розумію, айбо того, що чую, не годен я зрозуміти” :). Вскочив Бринда з страху в сідло і почав тікати від людського гніву. Із замку скочив він на гору Водицю, бо міг його кінь із гори на гору скакати, а приземлився на велику кам’яну плиту. І нині на тій плиті видно сліди Бриндиного скакуна – три підкови. А коли втік із замку отаман зі своєю жінкою, то й інші розбійники розбіглись по лісах. Розгнівані люди зруйнували розбійницьке гніздо і з того часу лежить воно в руїнах.
 Однак є продовження цієї легенди в інших етнографічних описах. Часто, вночі місцеві лісники з лісогосподарства бачать білого лицаря на білому коні з трьома ногами, який грізно тупотить на камінні. Свідки стверджують, що таке відбувається у дні повного місяця або ж напередодні Пасхи. Це єдиний існуючий замковий привид лицаря на Закарпатті часів середньовіччя.

Палинчак Василина