Скелі Довбуша біля села Бубнище (Івано-Франківщина) — достатньо відомий туристичний об’єкт. Сюди регулярно возять втомлених водами курортників з Трускавця й Моршина і туристів з усієї України та закордону. Гіди, що приїздять з групами, розповідають довірливим гостям про золото, начебто заховане тут Олексою Довбушем, про печеру з великим каменем, що відсувається від заповітного слова, про стародавній скельний монастир і «руський шлях» Європу. Знавці ж кажуть, що ані знаменитим опришком, ані його скарбами тут і не пахло, а назва заповідника — казка для туристів, придумана радянською владою у минулому столітті. А ось монастир, князі, фортеця, рів навколо неї — чиста правда. Але ми не будемо втручатися у наукові дискусії та легковажно розвінчувати усталені міфи, а спробуємо зайти з іншого, непарадного і, напевно, цікавішого боку — скелелазного. Кожного уїк-енду тут збирається своєрідна спортивно-туристична «тусовка», де всі всіх знають роками, і куди не можна замовити екскурсію.
Біля пропускного пункту розташовані ресторан, кафе, магазин, можна сфотографуватися з ручним яструбом або дуже нещасною лисичкою на повідку, яка тихенько сидить біля паркана. За проїзд до заповідника водії легкових авто мають сплачувати п’ять гривень, з «бусиків» беруть десять, піші проходять безкоштовно . Менше години неспішної ходи — і ми на місці.
Кожна сточнка має свою назву, або «географічну», або характерну: Львівська (відповідно тут зупиняються львів’яни), Франківська, Калуська, Стрийська, Ужгородська, Шуршун (від назви сусідньої скелі) та Вігвам (якщо придивитись, можна побачити деякі ознаки індіанського житла). Стоянки пильнують самі скелелази: прибирають сміття, облаштовують лавки та столи. Розбираємо речі, робимо короткий «перекус», хтось залишається стерегти наплічники, а решта вирушають на тренування.
Кожен великий камінь ще в радянські часи отримав у скелелазів свою назву, часто російську. Броненосець або Парус (46 метрів — найвищий, якщо рахувати від підніжжя до вершини) справді подібний і на те, й на друге — тільки з різних боків. Про Відьму кажуть, що вона нагадує профіль розлюченої жінки. Якщо подивитись на Ляльку, то походження назви стає зрозумілим і без пояснень. Є троє Коней, дві скелі так званого Основного масиву, Тюльпан, Голець, Австрійка, вже згадуваний Шуршун, Безіменка (вона ж — Бівачка) і ще декілька великих та малих кам’яних утворень. Уся ця скельна колекція знаходиться у розкішному лісі, де під ногами — або м’якенький мох, або художньо переплетені корені дерев.
Рушаючи до Одинця можна побачити, що він стоїть окремо від решти (звідси й походить назва) і є найвищою скелею заповідника, враховуючи висоту над рівнем моря.

Забалуэва Т.