Ракошино - село в Мукачівському р-ні, Закарпатської області.
На околиці села виявлено кам"яні знаряддя праці епохи неоліту 4-3 тис. до н.е. Перша письмова згадка про Ракошино сягає 1333 р.
Назва села пов"язана з тим, що раніше поряд із селом ловили раків. Навіть на печаті 1844 р. зображено рака, а напис засвідчує: "Печать поселення Ракош, 1844". У деяких джерелах село зустрічається під назвою Берегракош (тобто Ракош комітату Берег).
З 14 ст. Ракошино входить до Мукачівської домінії та переходить від одного феодала до іншого. В 17 ст. Ракошино належить семиградським князям, зокрема родина Ракоці. У 1657 р. під час нападу на Закарпаття польського війська під проводом князя Любомирського маєток Ракоці був зруйнований, але досить швидко відбудований місцевими жителями- кріпаками. У 1728 р. Ракошино, як і вся Мукачівська домінія, перейшло до володінь графа Шенборна. У 1958 р. до Ракошино приєднали села Бенедиківці та Кайданово, а в 1960 р. - Руське і Чопівці.
В селі в 1927 р. був побудований храм в давньоруському стилі у формі хреста, увінчаний сімома куполами.
Цей храм почав будувати священик Всеволод Коломацький у 1922 році, а в 1927 році закінчили будівництво. Храм будувався на честь Знамення і Покрови Божої Матері. Про те, що храм почали будувати у 1922 році, свідчить колокол, подарений губернатором Подкарпатської Русі Бескідом.
У 1977-1978 рр. радянська влада закрила храм і зробила з нього музей релігії та атеїзму. Потім храм стояв запущений і ніхто не хотів братися за реставрацію, бо боялися, що не потягнуть коштами.
У 2001 р. наказом єпископа Мукачівського та Ужгородського Агапіта (Бевціка) на базі храму був заснований Свято-Покровський чоловічий монастир. Настоятелем та відповідальним за будівництво монастиря був призначений архімандрит Митрофан (Шимон), який до цього практично з нуля відбудував Свято - Іоанно- Предтеченський чоловічий монастир с. Бедевля, Тячівського р-ну. Через рік відбулося офіційне відкриття обителі.
У приміщенні храму дуже гарно, особливу увагу привертає ікона, на якій лежать каблучки і ланцюжки. Це ікона "Знамення Божої Матері", вона лікує від безпліддя, якщо молитися до неї, то це допомагає безплідним завагітніти, а незаміжнім — вийти заміж. Ті, хто получили зцілення, а таких було багато, залишили тут каблучки, ланцюжки. Біля плачущої ікони моляться за покійними. Ікона плакала у 1998 р.
При вході у храм продаються ікони, які власними руками виготовляють монахи.
На дворі стоїть дзвін, вилитий на честь Святої родини (Йосиф, Діва Марія, Ісус Христос).
У цьому монастирі монахи і моляться, і виконують послухання — трудяться в полі, в саду; виконують ремонтні роботи, відгодовують корів і теляток, доглядають голубів, екзотичних курочок, павичів, кролів. А ще монахи вишивають бісером ікони (!). Монахи прокидаються вдосвіта і після молитов увесь день працюють, мов ті бджілки; своєю любов’ю до праці вони ще раз доводять, що труд завжди приносить свої плоди...

Святині монастиря:
- Іверська Ікона Божої Матері. Подарунок Єрусалимського патріарха Іоаникія патріарху Московському і всієї Русі Алексію І (Симанському) (1945-1970), який в совою чергу дарує святиню насельниці Свято-Миколаївського монастиря м.  Мукачево схимонахині  Мокрині (Мацько).  В 1994 р. чудотворну ікону подаровано  настоятелю  Свято - Покровського чоловічого монастиря - архімандриту Митрофану (Шимону).
- Ікона святого великомученика і цілителя Пантелеймона з часткою мощей. Ікона написана  і    привезена   зі   Святої Гори Афон (зі Свято - Пантелеймонівського монастиря) та подарована    єпископу    Агапіту    (Бевціку),     який в  свою чергу в  2005 р.     подарував ікону для поклоніння братії та парафіян монастиря.
- Ікона Знамення Божої Матері, яка була написана архімандритом Андрієм (Коломацьким)
в20-тірр.



Паращак Юлія