Одеський національний академічний театр опери та балету — один із найстаріших оперних театрів в Україні. Відкриття першої споруди театру відбулося в 1810 році. Сучасна будівля зведена у 1887 році архітекторами Фельнером і Гельмером (Бюро Фельнер & Гельмер) у стилі віденського бароко. Архітектура залу для глядачів витримана в стилі пізнього французького рококо. Унікальна акустика дозволяє доносити навіть шепіт зі сцени в будь-який куточок залу. Повна реставрація будинку театру була завершена в 2007 році.
У театрі диригували композитори П. І. Чайковський, М. А. Римський-Корсаков, С. В. Рахманінов, співали великі Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька, Антоніна Нєжданова, Леонід Собінов, танцювали Ганна Павлова й Ісадора Дункан. Серед видатних солістів театру - А. Азрікан. До числа найвдаліших постановок трупи театру увійшли: «Кармен», «Травіата», «Трубадур», «Ріголетто», «Запорожець за Дунаєм», «Чіо-Чіо-Сан», «Наталка-Полтавка», «Жизель», «Лускунчик», «Спляча красуня».Олександр Пушкін згадує Одеський театр у романі «Євгеній Онєгін». До 120-річчя театру Національний банк випустив ювілейні монети.
Одеський оперний театр знаменитий перш за все своєю архітектурою, а по своєму плануванню і за технічними даними не поступається кращим в Європі. У плані будівля складається з підковоподібної зали для глядачів з галереями, що охоплюють її, фойє та прямокутною сценічною частиною з підсобними приміщеннями. По поздовжній вісі будівлі — двохярусний з високим аттиком портал головного входу, по поперечній — трьохаркадні галереї бокових входів. Планування радіальне — з центру по радіусах у різних напрямах прокладено проходи, що ведуть до виходу. Сходи, що безпосередньо ведуть до театрального виходу, також мають яруси. Перекрита будівля системою металевих ферм, покриття цинкове. Покриття зали для глядачів нагадує поверхню частини еліпсоїда, відсіченого площинами по горизонтальних і вертикальних вісях симетрії, воно увінчане круглим ліхтарем з куполом, завершеним невисоким шпилем. Будівля театру виконана в стилі віденського «бароко», який був основним в європейському мистецтві з кінця XVI і до середини XVIII століття. Зовні будівля структурно складається з трьох поверхів (схематично це зображено на малюнку справа). Перший (цокольний) і другий поверхи, скромно прикрашені тільки колонами тосканського ордеру в лоджіях, утворюють одне ціле і виглядають громіздко і фундаментально, надаючи будівлі вигляду статичності, стійкості «на століття». Третій поверх — легший, ажурний, з витонченою обробкою деталей з арочними лоджіями, колоннами та пілястрами іонічного ордеру — приховує тяжкість нижніх поверхів і створює ілюзію легкості. Додаткові ефекти вносять витончений портик і куполоподібний дах. В результаті будівля як би «парить» над землею. Над фасадом підноситься скульптурна група, що зображає одну з муз, — покровительку мистецтва Мельпомену. Вона сидить в колісниці, запряженою чотирма розлюченими пантерами, які підкорені нею. Трохи нижче розташовані скульптурні групи, також на сюжети із стародавньої міфології. Зліва — Орфей грає на кіфарі для кентавра; справа — Терпсіхора (сестра Мельпомени і муза танцю) танцює з дівчинкою Знизу, біля центрального входу, на високих постаментах встановлено дві скульптурні групи, що втілюють Комедію та Трагедію: зліва — фрагмент трагедії Евріпіда «Іполіт», справа — епізод з комедії Арістофана «Птахи».
По фронтону будівлі, в круглих нішах верхнього поверху, встановлені бюсти геніальних творців російської літератури та музики: Пушкіна, Глінки, Грибоєдова, Гоголя. Над скульптурами працювали скульптори Ф. Неталі і Ф. Фрідль, ліпні роботи Л. Стрікциуса під керівництвом Ф. Етеля.

Забалуэва Т.