«Одеські катакомби» — мережа підземних ходів і лабіринтів під Одесою. Бі?льша частина катакомб — що були каменоломнями, з яких видобувалося будівельне каміння. В даний час довжина Одеських катакомб оцінюється приблизно в 2,5 тис. км.
В кінці XX ст. катакомби стали причиною різкого ускладнення інженерно-геологічної обстановки. Більше 40 % старої частини міста знаходиться на підробленій території, де відбулося більше 100 провалів.
Одеські катакомби – мережа штучно створених підземних ходів і лабіринтів під Одесою. Більша їх частина (95-97 %) – це каменоломні, з яких видобувалося будівельне каміння. Сьогодні довжина Одеських катакомб оцінюється приблизно в 2,5 тис. км (описано близько 1,7 тис. км) – це один з найбільших підземних лабіринтів на Земній кулі.
Історія катакомб починається в 30-х роках ХІХ ст. Бурхливе будівництво Одеси у той час потребувало багато будівельного матеріалу, яким був вапняк – Одеса, власне, стоїть на шарах (так званого «понтійського вапняку»). Спершу вапняк добували на схилах балок, але згодом видобуток його набув справді промислових масштабів і вівся шахтним способом за допомогою спеціальних пилок, завезених з Англії. Вже у 60-х роках ХІХ ст. розгалужена мережа покинутих вапнякових шахт під містом стала великою проблемою.
У систему катакомб входять і порожнини природного походження – карстові та дилатансійні печери, геологорозвідувальні та будівельні шурфи, підвали (в Одесі їх називають «мінами»), бункери, дренажні тунелі, зливові колектори та інші підземні порожнини.
Перші дослідження Одеських катакомб почалися у 1846 р. (палеонтолог А. Нордман). У 1869 р. печери дослідив геолог П. Барбот-де-Марні. Збереглися описи каменоломень від 1830-1870 рр. Перша експедиція по вивченню «мін» (катакомб) організована міською управою у 1875 р. Потім дослідження продовжилися вже у радянські часи (1929 р.) – експедиція Т.Г. Грицая. Було досліджено 49 катакомб, виконані зйомки 40 км виробок, сфотографовано 45 об’єктів. У 1960-і роки в Одесі створене протизсувове управління, одним із завдань якого було вивчення катакомб і усунення їх негативного впливу на місто. У 1965 р. організована молодіжна експедиція «Пошук», яка уже понад 40 років вивчає катакомби. Крім того, вивчають їх спелеологи міста (керівник Л.Суховій), Одеський національний університет, Центр інженерних пошуків НАН України та ін. У 2001 р. фірма «Гідрогеосервіс» (Ю.Г. Діденко) розпочала комплексні дослідження катакомб із застосуванням сучасних методів геофізики, буріння, телеметрії. Є цікаві знахідки, зокрема, написи і млюнки на стінах каменоломень, яким понад 100 років. Це і написи гірників тих часів, зроблені червоною вохрою та зеленою крейдою, і військові й побутові написи та малюнки, виконані деревним вугіллям, графітом, крейдою. Глибина каменоломень – від 4 до 30-35 метрів. Частина каменоломень – одноярусні виробки, хоча зустрічаються 2- і 3-ярусні. Перепади висот між ярусами – до 2,2 м. Габарити виробок сильно варіюють, в середньому вони складають 1,8 м у висоту і 3,5 м в ширину. Найбільш високі – зал «Сергія Березового» і галерея «Пасаж» – мають висоту до 5 м. Найбільша ширина виробок складає 5,2 м. Але багато ходів у результаті обвалів та осипів перетворилися в лази висотою 25-30 см і шириною 50-70 см.
По суті, Одеські катакомби – це велетенське підземне місто зі своїми проспектами, вулицями, провулками, тупиками, площами. У кінці XX ст. катакомби стали причиною різкого ускладнення інженерно-геологічної обстановки. Понад 40 % старої частини міста знаходиться на підробленій території, де відбулося більше 100 провалів.

Забалуэва Т.