На лівому березі р.Тиса (Закарпаття) знаходиться селище Королеве. Воно відоме перш за все руїнами замку Ньолаб (або Нялаб, угорською Nyalаb Vаrat). Я виросла в цьому селищі. З дитинства мене виховували на легендах про цей замок. Сюди приїжджають поодинокі туристи, а іноді великі туристичні групи з інших регіонів і навіть з інших країн. Я дуже люблю цей замок, адже це історія кохання, войовничості, героїзму і розбійництва одночасно. Про нього ходять багато легенд і історій. Але головними є дві. Історія замку має дві версії походження історичну та народну. За народною версією власником замку був пихатий лицар Ньолаб. Нерозділене кохання перетворило його на злого та безжального розбійника, який грабував довколишні міста та села. Розбійника спіткала страшна смерть - він втопився в Тисі разом зі своїм конем. За історичними даними в 9-10 ст. на місці замку існувало слов'янське городище, яке зруйнували татари і саме на його руїнах угорський король Іштван V (роки правління 1270 - 1272) збудував дерев'яний мисливський будинок,від чого село і отримало свою назву - Королево(угорською Kirаlyhаzа ‘’дім короля’’ ).
За свідченнями угорських літописців замок Ньолаб було побудовано наприкінці 13 ст. королем Ласло IV Куном (р. п. 1272 - 1290) на місці мисливської резиденції. Споруда неправильної форми мала дві тераси і за своєю формою була схожа на пшеничний сніп (угор. nyalab - в'язка, оберемок, пук). Ймовірно саме завдяки схожості на сніп замок і отримав свою назву. А можливо й тому, що він виконував функцію своєрідного митного посту і звідси здійснювався контроль сплаву Тисою солі, деревини, хутра та інших цінних товарів. Купці, щоб пройти митний пост , сплачували мито - в'язку, оберемок тощо товару. Кам'яна фортеця з більше ніж двометровими стінами, довжиною верхньої частини 57м, та шириною - 47м мала велике значення для охорони кордонів держави. Ньолаб є єдиним відомим замком цього періоду в історичному комітаті(графстві) Угоча північно-західної частини Угорського королівства. До 1301 р. Ньолаб належав родні Арпад ,але згідно з історичними документами часів Ласло ІV замок належав також угорським феодалам Убулі, а згодом був відібраний феодалами Томашами. На початку 14 ст. Ньолаб було сильно пошкоджено королівськими військами Кароя(Карла) І Роберта Анжуйського (р.п. 1301 - 1342), який силою зброї утверджував свою владу та прагнув покарати зрадника Беке Боршо, феодала який виступив на боці його супротивників та переховувався у Томашів. Не зважаючи на значну руйнацію, замок досить швидко відбудували. Для цього навіть були спеціально запрошені італійські архітектори під керівництвом Арістотеля Фіоравенті.
Замок було частково перебудовано - добудовано башту на південному боці скали та кілька споруд,що значно підвищило його оборонну спроможність. Після остаточної перемоги Карой Роберт подарував Ньолаб навколишніми землями та численними привілеями волоському воєводі Богдану. В 1342 р. корона перейшла до Лойоша (Людовика) І Анжу Великого (р.п. 1342 - 1382). Він дарує замок своїй дочці Марії І Анжу та її чоловікові Жигмонду Люксембургу. З 1378 р. Ньолаб, Хустський замок та вся домінія за королівські борги були подаровані волоським воєводам Драгу та Балку, але вже в 1405 р. король Жигмонд (Сигізмунд І) Люксембург (р.п. 1387 - 1437) передає Ньолаб та довколишні села роду Перені, який володів цими землями аж до 20ст. Проте волоські воєводи до кінця 15 ст. намагалися повернути свої землі, постійно нападали на володіння Перені і навіть розпочали судовий процес та все було марно. Постійні напади змусили баронів Перені укріпити замок. Ньолаб витримав кілька облог 1514р. (повстання під керівництвом Дердя Дожі) та 1661р. (напад турецьких військ). З цією подією пов’язана ще одна легенда. Коли турецькі війська обложили замок, вони довго не могли його завойувати. Дочка Перені закохалася в турецького агу і показала йому таємний хід в замок. Коли вона дізналася, що коханий її зрадив, вона кинулася до батька і розповіла йому правду. Перені вдалося відбити напад турецького війська. Щоб покарати доньку, він наказав замурувати дочку в стіну замкової кілевидної башти . Дехто говорить, що навіть тепер уночі чути плач доньки Перені, яка благає батька помилувати її. Замок вистояв.
Лише у 1672р. замок було знищено австрійськими солдатами за наказом імператора Ліпота(Леопольда) I (р.п. 1657 до 1705), тому що один з Перені створив там своєрідний штаб для угорської знаті, яка брала участь у повстанні проти Габсбургів. До наших днів від замку лишились фрагменти кількох стін, частина башти, що має назву "Сфінкс" та місток над ровом. Це досить небагато, але ці руїни найдавнішого замку в Закарпатті. В 1858-1859 рр. на території колишнього замку були проведені археологічні розкопки. Частину зі знайденого можна побачити сьогодні у Національному музеї Угорщини, а частина знаходиться у приватних колекціях. Доля чудових гобеленів, картин, зброї та коштовностей, що знаходились у замку в момент його знищення, на жаль, не відома. Ходять історії, що деякі з цих речей були заховані у підвалах замку. Припускають, що напівпечерні приміщення, що знаходяться на території колишнього замку і є ці підвали. На замковому подвір'ї в 1993 р. відновлено невеличку церкву Пресвятої Діви Марії, побудовану в 1530 р. Яношем Перені. На фасаді церкви є розписи із зображенням замку. У замку в 1530-х рр. жив угорський просвітитель, в якості вчителя баронського сина, Бенедикт Ком'яті, який вперше переклав частину Євангеліє угорською мовою. Роботу було видано в Кракові на кошти Перені в 1533р. і вона стала першою друкованою книгою угорською мовою. Примірник книги можна побачити в національному музеї Угорщини в Будапешті. Неподалік стежини, що веде до замку стоїть досить цікавий в архітектурному плані храм, що належить до чоловічого греко-католицького монастиря. Історія замку все ще зберігає свою старовинність і відчуття тільки минулого. Коли я стою на місці цього замку, я заплющую очі і бачу минуле, яке воно було. Мимо мене проходить граф Перені з своєми людьми, поруч зі мною готується замах на Габсбургів. Я бачу Сейпелен Ілонку, нещасну замуровану доньку графа Перені, і угорських королів, які створили цей замок. Цей замок показує нам минуле – минуле, яке ми повинні пам’ятати.
Наталія Карпович