Церкви - це єдині пам’ятки, які стоять на сторожі століть швидкоплинного часу і додають ще більшої сили незабутнім розповідям старожилів про історію села.
Архітектурною пам’яткою села Торунь Міжгірського району є дерев’яна Свято-Введенська церква, будівництво якої датується 1809 роком. Дерев’яна сакральна архітектура є гордістю сіл та держави в цілому.
Географічне розташування Закарпаття помітно вплинуло на розвиток дерев’яної архітектури своєрідною стильовою різноманітністю,що характерно виокремлюється не лише на загальноукраїнському,але й центральноєвропейському фонах.
За переказами старожилів Свято-Введенська церква була збудована майстрами які будували церкву Святого Миколая у Прислопі 1797 року.Отже за переказами церква у Торуні була збудована 1798 року. Такого датування дотримуються і жителі села.
Місце для побудови церкви було вибрано не випадково. Існує легенда,що ще раніше церква знаходилася на горі Причіл. Під час сильного вітру турна (сама верхня частина даху) була кинута на те місце,де зараз розміщена Свято-Введенська церква. Ось тому саме у центрі села вона милує око гостей,туристів,приїжджих і жителів села.
Серед сельчан були цілі сім’ї майстрів з будівництва храмів. Технічні знання з будівництва переходили від батька до сина. Завдяки цьому ще і сьогодні живе традиція будівництва з дерева.
Ліс для будівництва храму вирубали на місці,де зараз знаходиться школа,дитячий садочок,будинок вчителя.300 років тому там був дрімучий ліс.
Будівництво дерев’яної церкви проходило в умовах іноземного австро-угорського гніту. Але старовинний храм у селі-це пам’ятка неповторної народної архітектури. Майстри зводячи цей шедевр зберегли свій побут і культуру а також свою самобутність. Свято-Введенська церква побудована у стилі барокко. Але творчо перероблені майстрами іноземні прийоми породили нові, своєрідні риси національної архітектури. В цьому й полягає унікальність пам’ятки. Простота композицій, відсутність зовнішніх прикрас надають церкві строгості. Силует храму особливо гарний на фоні неба, навколишніх гір та зелені.
Унікальною є пам’ятка архітектури ще і тим, що вона пройнята духом народності, спільністю з культурою всієї України. Взагалі на Міжгірщині нараховується 13 церков, які перебувають під охороною держави. Зберегти їх, продовжити їм вік для нащадків - святий обов’язок теперішнього покоління. Для цього потрібна фінансова підтримка держави, вдосконалення правової бази охорони історико-культурної спадщини.
План будування церкви в селі Торунь був такий.Це сполучення трьох зрубів-головного,центрального четверика для молільників, вівтарного прирубу і невеликого прямокутного прирубу для притвору. Будівля складається з поземно покладених одна на одну колод,утворюючи так звані вінці. Вона зведена майтрами без жодного цвяха. У середині зруб не прикритий нічим,а стеля була вигнута на кшталт коробового склепіння. Про те,що храм будувала православна громада,говорять ікони тих час,які збереглися до нині. Але під впливом іноземного гніту церкву було перетворено на греко-католицьку. Про це ми довідуємося із старовинних церковних книг.
Дзвіниця знаходиться окремо від церкви. У період незалежної України біля церкви зведено каплицю.
Покриття храму-це не просто чотиригранний намет з банею. Насправді намет церкви є п’ятиярусним, де три яруси чотиригранні ,а інші два-восьмигранні. І завершується покриття восьмигранною банею.
У середині церкви розписувались малярами. У розписах церкви дотримувались усталеної схеми розташування канонічних сюжетів. Вони займали центральну,північну і південну стіни,а також розміщувались у вівтарі. Найбільш відомими іконами є Страсті Христові, Страшний суд. Центральна стіна, на якій зображені Страсті Христові називається іконостас.
Особливою шаною сповнені ікони Богоматері. Вони випромінюють чарівність, теплоту, земну материнську ніжність. У храмі є також ікони Святий Миколай,Архангел Михаїл та інші.
Народні майстри використали для надання пишності різьблення:гарно оздоблені вхідні двері,округлої форми вверху,вирізьблені Царські ворота у вівтар,дві невеликі колони,які відокремлюють центральну частину храму від притвору.
У радянський період церква була закрита і зберігалась як архітектурна пам’ятка. Молебень тут відбувалась тільки на Великдень. Але церковна двадцятка підтримували у належному стані храм. Коли Україна стала незалежною,тут відновилось церковне життя. Місцевий маляр Форос Ф.П. розмалював її південну і північну стіни та стелю.
Курин Марина