Село Скотарське, Закарпаття
Багата і різноманітна природа нашого краю. Славиться вона не тільки красою гір, зелених полонин, гірською річкою і живописною долиною, але й безкраїми лісовими масивами, неповторними краєвидами, цілющими джерелами.
У нашому краї є багато чудових місць, обжитими нашими предками ще в сиву давнину. І всі вони мають конкретні власні назви. Кожна назва – відлуння живої людської пам’яті, пов’язана з тими місцями, де нині живемо, а в минулому жили наші батьки, діди й прадіди. Багато хвилюючих, таємничих історій бережуть назви гір, полонин, скель, урочищ.
Село Скотарське розташоване на північний захід від Воловця у долонях Карпатських гір, що знаходяться на висоті від 500 до 1000 метрів над рівнем моря, вздовж мальовничої долини верхньої течії річки Вича.
Рідний край! Дуже дорога серцю земля наших предків. Тут ми народилися і ростемо, полюбили всім серцем цей мальовничий куточок, де люди працьовиті, діти веселі і життєрадісні. Запали нам в душу спів птахів, веселий гомін карпатських струмочків, подих вітрів, шелест лісів таємничих чудових Карпат, а саме сивих Бескидів, свіжість цілющого гірського повітря, ніжна усмішка щедрого сонця, яка відбивається у кришталево чистих водах річки Вичі. Тут наш корінь скотарчанський, що сягає сивої давнини.
Історичне минуле села.
Про історію виникнення села Скотарське можна дізнатися з легенд, переказів та писемних джерел, одним із яких є «Гукливський літопис». Церковний літопис Скотарського згорів під час пожежі місцевої церкви. Перша згадка про село відноситься до 1607 року. За переказами старожилів, коли ще не існувало села, на ці землі чабани та скотарі виганяли на літній період випасати худобу (місцевою говіркою «скот»), а на зиму зганяли їх знову до своїх домівок. Це було досить незручно робити і вони почали будувати собі зимівники на території майбутнього Скотарського.
Про становище населення у XVIII ст. можна дізнатися із записки, яка знайдена у літописі села Гудливе на латинській мові: низькі врожаї, частий голод, суворі зими, епідемії холери та чуми. Внаслідок цього населення вимирало. Патріархальний уклад Скотарського почав поступово мінятися у 1870 році, коли на його околицях з’явилися італійські й німецькі інженери, котрі проводили заміри для будівництва залізниці сполученням Львів – Мукачево. Згідно з розрахунками, щоб прокласти на цьому перегоні колію, потрібно було в горах прорубати 4 тунелі загальною довжиною 3060 метрів, побудувати 17 мостів. Через 2 роки розпочалось будівництво залізниці, яке тривало майже 10 років. І воно не припинялося ні вдень, ні вночі. З тих пір пролетіло чимало часу, але майже півтора століття тунелі та колія безвідмовно служили людям..
В 1868 році було прийнято шкільний закон, за яким пропонувалася обов’язкова і безплатна початкова освіта. Вона навчала дітей писати, читати, рахувати, венгерську та чеську мови, виховувала в релігійному дусі.
Церква в Скотарському побудована в 1885 році. Про заснування парафії йдеться в 1640 році, а про церкву – в 1692 році. Церква була дерев’яна, на початку 1880-их років вона згоріла. Сучасна мурована церква була збудована завдяки італійцям, які працювали на залізниці.
У серпні 1897 року в село прибув священик Омелян Штефан, який заснував першу на Закарпатті читальню від товариства «Просвіта». Незабаром до читальні в Скотарське навідався Іван Франко з Гіядором Стрипським.
В період Другої Світової війни 40 жителів села Скотарське було замордовано в тюрмах і концтаборах. 14 селян вступили в лави Червоної Армії, 13 – до складу Чехословацького армійського корпусу Людвіга Свободи. 7 за бойові заслуги нагороджені орденами і медалями. 10 віддали життя в боях за свободу і незалежність. В селі встановлено обеліск в честь односельчан, загиблих в боротьбі з фашизмом.
Село Скотарське в наші дні.
Карпати – серце Європи. Кожен, хто хоч раз побував тут, не забуде гір ніколи. Скотарське з його унікальним історичним минулим, з його неповторними ландшафтами та гостинними людьми є надзвичайно ідеальним місцем для розвитку туризму. Відпочинок серед природи, як влітку так і взимку, дозволяє відчути гармонію з навколишнім середовищем і пізнати самобутню культуру верховинської землі.
В Скотарському є багато місць, де можна чудово провести час і відпочити в лоні природи. Прекрасні вершини полонин, цілюще гірське повітря, чиста і прозора вода, буйні зелені ліси.
В селі розташований готель «Вікторія», де можуть відпочити всі бажаючі, позитивні відгуки про село залишили представники багатьох європейських країн (французи, італійці, індуси, чехи, угорці та багато інших) та країн СНД.
Крім того в Скотарському є власний стадіон і футбольна команда «Аякс», тому всі фанати футболу можуть прийти і подивитися на матчі, які проводяться у районі. Команда займає призові місця в турнірній таблиці. Село газифіковане, має доступ до Інтернет мережі. Тут розміщено багато магазинів, медичний пункт, бібліотека, церква, будинок культури, дитячий садок, велика школа і Сільська рада.
В Скотарському є кілька пам’яток давнини, які варто відвідати. Це печера славнозвісного опришка Олекси Довбуша. Старожили розповідають, що в печері сховано скарб, але ніхто не наважується спускатися в неї, тому що тут потрібне спеціальне спорядження.
На високогір’ї села було розміщено озеро, яке знаходилося на висоті 610 метрів над рівнем моря. Існує легенда, що колись жив у селі невірник, і коли люди понесли до церкви святити паски, він запріг волів і пішов орати. Виборознив довкола ділянку і сів на борозні перепочити. Але не встиг сісти, як Бог розгнівався нього за цей страшний гріх. Занурив його у землю, обведену борозною, разом з волами, плугом, слугою – і все пішло під воду. Пізніше на тому місці утворилося озеро, вкрите мохом. Поступово воно висохло, але сліди його помітні у вигляді болота.
Rest4U.com.ua